Потрібно зазначити, щo ст.197 ЦПК передбачає тільки один різновид фіксування судового засідання – звукозапис. Таким чином, суд із повним правом може відхиляти клопотання про відеозапис судового процесу, а, тим більше, про його трансляцію через засоби масової інформації. Разом з тим, відповідно до ст. 6 ЦПК, проведення в залі засідань фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду. Учасники цивільного процесу та інші особи мають право використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.

Як випливає з аналізу ЦПК України в судовому засі-данні беруть участь такі особи, що забезпечують здійснення судочинства і діють поряд із судом: секретар судового засідання; спеціаліст; судовий розпорядник. Говорячи ж про необхідність фіксування кожного судового процесу техніч-ними засобами, то такий обов'язок покладений на секретаря судового засідання (п. 3 ч. 1 ст. 48 ЦПК). Так, за ст. 54 ЦПК на спеціаліста може покладатись дуже великий перелік технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів креслень тощо), а також він володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів, може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

С.Я. Фурса вважає, що оскільки тільки на секретаря судового засідання покладений обов'язок фіксації процесу технічними засобами, то останній може і бути непідготовлений до такої діяльності, і це неможливо буде реально зробити, якщо враховувати необхідність постійного нагляду за процесом звукозапису. На практиці траплялись випадки, коли фіксувався процес технічним засобом, секретар судового засідання не писала протокол, а потім мав місце збій запису, та частина його була втрачена і відновити її було неможливо. Тому, необхідно, щоб секретар судового засідання писав протокол, а спеціаліст фіксував процес технічними засобами. На підтвердження цієї позиції, на думку В.С. Стефанюк та Н.П. Лукашова, достатньо проаналізувати, які дії необ-хідно буде вчиняти спеціалісту при проведенні звукозапису, а саме: перед початком судового засідання спеціаліст зобов'язаний переконатися, що звукозаписне обладнання працює на належному рівні, для забезпечення постійного контролю за записом судового процесу необхідна присутність спеціаліста в усіх судових засі-даннях тощо [47, с.37].

При цьому, саме поняття технічні засоби не розкрите в законо-давстві. Згідно із ст. 57 ЦПК фактично "звуко- і відеозаписи" належать до речових доказів.

У зв'язку з цим вважаємо доцільним зробити висновки, що звуко- і відеозаписи:

Виходячи із аналізу ч. 2 ст. 57 ЦПК слід зазначити, що хоча звуко- і відеозаписи належать до речових доказів, але зако-нодавець надає їм особливого значення. Крім того, у ч. 2 ст. 65 ЦПК йдеться про те, що речовими доказами є також маг-нітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізу-альну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Також ст. 188 ЦПК передбачається, що звукозапис може бути відтворений, а відеозапис продемонстрований, якщо вони мають приватний характер, у судовому засіданні або в іншому приміщенні спеціально підготовленому для цього. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути відтворені повністю або у певній частині. Ця норма також вста-новлює положення про відображення у журналі судового засідан-ня інформації про подачу звуко- і відеозаписів із зазначенням часу демонстрації, а також особливостей оголошуваних матеріалів.

Крім того, вважаємо, що у разі, коли вони не додаються до справи, потрібний опис їх ознак і властивостей.

Зазначаючи про те, що технічні засоби мають забезпечити фіксу-вання судового процесу, на думку Т.В. Цюри, необхідно встановлювати вимоги до та-ких засобів, а саме: такі засоби повинні бути надійними в корис-туванні, повною мірою відтворювати усну інформацію з метою подальшого її збереження, оскільки саме останній аспект зумов-лює внесення цього положення до Конституції України. При цьо-му, необхідною умовою має бути неможливість внесення змін у зроблені записи. Це положення повною мірою не може поклада-тись лише на технічні засоби, а має забезпечуватись процедурою вчинення записів [48, с.54].

Сучасні технічні засоби, можна поділити на цифрові та нецифрові. Перші з них надають можливість і надалі отримати інформацію в цифровому виразі, а це певною мірою сприяє легкій обробці інформації. При цьому, звуко- та відеозаписи можуть робитись різноманітними диктофонами, відеокамерами, що надалі зумовлює необхідність відтворення зроблених за-писів на аудіо- та відеомагнітофонах. Але вже зараз існують технологічні можливості здійснювати запис за допомогою ком-п'ютерної техніки, яка за допомогою спеціальних програм може й розшифровувати зроблені записи. Суттєвим недоліком для ци-фрових технологій є те, що вони дозволяють разом з простотою запису з такою ж легкістю змінювати інформацію на відповідних носіях, де зберігається інформація, і не залишати при цьому слідів вторгнення в інформаційний простір. Отже, потребується чітка процедура здійснення запису, зберігання зроблених записів та відтворення отриманої інформації для того, щоб забезпечити на-дійність отриманої інформації. У цьому випадку необхідно орієн-туватись на досвід розвинених країн та консультації вчених, які займаються питаннями інформаційних технологій [15, с. 198].

Загалом можна вважати, що для набуття звуко- і відеозаписом ознак доказу мають дотримуватись умови не тільки гласності судового процесу, а й прав інших суб'єктів та процедури їх отри-мання. В ч.1 ст. 59 ЦПК, йдеться про те, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, тобто ця норма поширюється і на звуко-