В юридичних виданнях пропонується наступне: вели-ка увага має приділятися зберіганню записаних дисків і журналу. На кожній коробці з дисками повинні проставлятися номер спра-ви, дата слухання та найменування суду. На диску повинно роби-тися посилання на журнал, а в останньому - посилання на диск. Зберігати їх необхідно у спеціально обладнаній кімнаті в шафах, де вони складаються згідно з порядковими номерами судових справ. На всіх дисках обов'язково мають бути написи "не сти-рати". У цю ж кімнату секретар судового засідання повинен здавати диски та журнал з метою забезпечен-ня їх збереження в разі, коли слухання судової справи триває кілька днів [47, с.38]. Таким чином, найскладнішим аспектом в цій ситуації є необхідність зберігання інформації на дисках. Оскільки ця інформація не є офіційною, а також через відсутність офіційно затвердженої процедури зберігання дисків, су-часний суд не може приєднувати до справи аудіо- та відеоматеріалів.

Однак запропоновані вимоги зі зберігання дисків із інформа-цією про фіксування процесу доказування будуть розходитись із процедурою зберігання звуко- і відеозаписів, які віднесені до речо-вих доказів. Так, за ст. 139 ЦПК тільки передбачається, що речові докази до набрання рішенням законної сили зберіга-ються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Суд вживає заходів для забезпечення збері-гання їх у незмінному стані. Таким чином, відсутня спеціальна процедура зберігання таких речових доказів, як звуко- і відеоза-писів, які ЦПК передбачається приймати судам, а загальної про-цедури збереження взагалі речових доказів не достатньо, оскіль-ки звуко- відеозаписи потребують особливого відношення до їх збереження через їх специфіку.

З аналізу наведеного вище, можна зробити висновок, що за су-часних умов суд може лише надавати сторонам у цивільному про-цесі право його фіксувати, але не може приймати такі матеріали на зберігання. При цьому, дозвіл особі надається лише в тому ви-падку, коли справа не розглядається в закритому судовому засі-данні.

Так, при розгляді цивільної справи за позовом громадянина К. до В.одна сторона у відкритому судовому засіданні заявила клопо-тання про бажання фіксувати цивільний процес за допомогою диктофона, а інша заперечувала проти надання такого права. Ці-кавою була мотивація заперечень, коли протилежною стороною підіймалось питання про те, що таким чином виявляється непова-га до суду і недовіра йому [49]. Не можна погодитись з такою пози-цією, оскільки в п. 7 ст. 129 Конституції визначається лише один напрям застосування у процесі повного фіксування технічними засобами з метою надання гласності судовому процесу. Тобто передбачається можливість засобів масової інформації отриму-вати відомості

безпосередньо із залу судового засідання без можли-вості висловлювати

заперечення з цього приводу.

Т.В. Цюра проаналізувала й інші сучасні позиції з цього при-воду, які можна звести до наступного:

На думку автора, крім перевірки дій судді, що випливає з можли-вості контролю за його діяльністю, виникне реальна можливість застосовувати кримінальну відповідальність до свідків, свідчення яких в багатьох випадках впливають на вирішення справ. Однак, встановити випадки вчинення злочинів, передбачених ст. 384 КК (завідомо неправдиве показання), буває дуже важко, оскільки секретарем судового засідання часто допускається "вільний" запис висловлювань суб'єктів цивільного процесу через те, що вони не володіють навичками стенографування. Тому в подальшому довес-ти факти завідомо неправдивого показання свідка або неправди-вого висновку експерта в суді, а також усного завідомо не-правильного перекладу, зробленого перекладачем, у таких самих випадках, буває дуже складно.

Крім того, поведінка деяких осіб під час судового засідання буває спрямованою проти судді або судового секретаря, а довести факти неповаги до суду через деякий час іноді є не мож-ливим. Тому відеозаписи можуть суттєво допомогти суду у пору-шенні адміністративного провадження, а за певних умов й кримі-нального. У багатьох випадках для винесення обґрунтованого і законного рішення судді знадобиться "буквальний" аналіз мате-ріалів справи, але через неточність журналів судових засідань із показань свідків або пояснень сторін зникають важливі обста-вини, на підставі яких суд в наступному вважав можливим вино-сити рішення по справі. Іноді громадяни самі ставлять під сумнів, свої виступи в суді і вносять зауваження на журнал судового засідання, але рішення суду вже винесене і базується на певних, висловлюваннях, якщо ж їх видозмінювати, рішення суду потребуватиме уточнення. Тому при проведенні звуко- і відеозаписів це положення дозволить фіксувати остаточні пояснення сторін, показання свідків, перевірити зміст журналу судового засідання і обґрунтованість зауважень на нього [48, с. 55-56].

Відповідно до ч.3 ст. 197 ЦПК України, повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

Потреба у відтворенні запису може виникнути, наприклад, коли необхідно порівняти пояснення різних учасників процесу або того самого учасника процесу, які він давав суду у різний час; для відтворення показань свідка, який не може повторно з’явитися в судове засідання; для згадування точного змісту пояснень, якщо вони мають значення для справи [52, с. 542].

Відтворення технічного запису – це прослуховування змісту фонограми.

Згідно з п. 3.2. Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 21 липня 2005р. №84, фонограма - звуковий запис на відповідному носії (магнітному диску,