Згідно ч.2 ст. 137 ЦПК у заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо [2].

Так, згідно з ч.2 ст.185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Отже, заяву про фальшивість доказів може бути подано лише особою,

яка бере участь у справі, щодо будь-якого документа, наданого як письмовий

доказ.

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може

бути подано лише в судовому засіданні (при дослідженні письмових доказів) щодо документа, який є у справі (доданий до позову чи разом з іншими доказами). При цьому особа, яка подає таку заяву, повинна чітко зазначити, в чому саме полягає сумнів у достовірності доказу або його фальшивості, оскільки безпідставне подання заяви стосовно такого спору є зловживанням своїми процесуальними правами. Обґрунтовану заяву можна зробити в ході розгляду справи усно або письмово. Запис про усну заяву щодо фальшивості доказу вноситься до журналу судового засідання, а письмова – залучається до матеріалів справи [32, с.33-34].

Судова практика знає випадки, коли сторони можуть не заявляти позову про фальшивість доказу, однак і не оспорювати той факт, що він є підробленим, але використовували цей доказ у своїх інтересах, обґрунтовуючи ним свої вимоги або заперечення. При цьому виключити цей доказ зі справи буде неможливо, так як без його перевірки і дослідження вирішити справу по суті неможливо (наприклад, неможливо виключити з числа доказів: у справах про стягнення позики – боргової розписки; у справах про визнання угоди недійсною – відповідного договору; у справах з банками – відповідного договору банківського вкладу тощо).

Враховуючи зазначене, судова практика не може і не повинна буквально приймати до застосування правило, закладене в ч.2 ст.185 ЦПК про виключення, у разі заяви про це, документа, який викликає сумніви у його достовірності або справжності з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого заявлений спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог і заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документу підробленим, тобто фальшивим, він для суду значення не мати не буде. Більш того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної експертизи, цей документ буде означати відсутність обставин, для підтвердження яких стороною він був наданий [16, с.299-300].

Специфічні особливості має використання даних з особистого листування і особистих телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції як доказів у цивільному процесі. Їх таємниця охороняється законом (ст.31 Конституції України), тому вони можуть бути оголошені і дослідженні у відкритому судовому засіданні лише за згодою осіб, визначених ЦК України (ст.186 ЦПК), між якими відбувалися листування і повідомлення. У противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні.

Характерність особистого листування полягає в тому, що необхідні обставини у справі викладені у формі листа, який написано певною особою, у певному місці, в певний час. Тому копія, вирізки, фотокопія особистих листів без оригіналу не мають правового значення.

Оскільки особисте листування — це письмовий доказ, на нього повністю поширюються правила про допустимість за-собів доказування (ст. 59 ЦПК України).

Особисте листування належить переважно до того періоду взаємовідносин сторін, коли можливість виникнення між ни-ми конфлікту виключалася, тому воно може вміщувати не-обхідну, а то й єдину інформацію про їх дійсність. Інформа-ція, викладена в особистому листуванні, може оспорюватися шляхом спростування її достовірності або ствердженням про її недостатність. Спростування достовірності можливе шля-хом встановлення підробки листа, доказування невідповід-ності інформації або її суперечливості дійсним обставинам справи або доказування, що лист був написаний з певною ме-тою. При оголошенні в судовому засіданні особистого листування необхідно виключати ті частини, в яких йдеться про об-ставини, що стосуються інтимного життя сторін і не мають значення для справи. Принцип таємниці особистого листуван-ня не виключає можливості використання в судочинстві у цивільних справах однією стороною листування другої сторо-ни, що було адресовано іншим особам, які не беруть участі у справі і які надали його в розпорядження заінтересованої осо-би. Порушенням цього принципу (таємниці листування) буде використання протиправно вилученого в інших осіб листуван-ня, у якому можуть бути викладені необхідні факти для вирішення справи. Отже, встановлений ЩІК України поря-док і межі використання особистого листування у цивільному судочинстві, підпорядковані принципу охорони особистого життя громадянина.

Так, згідно з ч.1 ст. 65 ЦПК України речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

У ч.2 ст.65 ЦПК законодавець дещо уточнює перелік речових доказів, відносячи до них, зокрема, магнітні, електронні та інші носії інформації, які містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.