Виконання завдань цивільного судочинства залежить від ефективності процесуальної діяльності, спрямованої на встановлення об’єктивної істини по цивільній справі, а саме від процесу доказування.

Процес доказування відбувається в межах передбаченої процесуальної форми і структурно складається з декількох стадій, які взаємопов’язані й взаємообумовлені.

Ступінь доказування складається з сукупності об’єднаних спільністю мети процесуальних дій, що їх виконують суб’єкти доказування.

Стосовно кількісного складу стадій процесу доказування існують різні погляди. Зокрема, М.К. Треушніков розрізняє такі елементи (ступені) процесу доказування:

1) твердження про факти;

2) зазначення заінтересованих осіб щодо доказів;

3) подання доказів;

4) витребування доказів за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою;

5) дослідження доказів;

6) оцінка доказів [34, с. 28].

С.Я. Фурса розглядає наступні стадії доказування:

1) стадія написання позовної заяви та заперечень проти позову;

2) попереднє судове засідання і уточнення обставин, які потребують доказування, а які визнаються всіма особами, які беруть участь у справі;

3) зміна підстав або предмета позову, збільшення або зменшення позовних вимог, пред’явлення зустрічного позову;

4) пред’явлення позову третьою особою щодо предмета спору;

5) оскарження ухвал, рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій [25, с. 376].

Т.М. Кілічава виділяє такі стадії процесу доказування:

1) визначення предмету доказування;

2) визначення засобів доказування;

3) збір та подання доказів;

4) дослідження доказів;

5) оцінка доказів [36, с.86].

На нашу думку, Т.М. Кілічава найбільш детальніше розглядає стадії процесу доказування, оскільки перед тим як досліджувати докази потрібно визначити предмет доказування, засоби доказування, зібрати докази і їх подати суду, а після цього здійснювати дослідження доказів та давати їм оцінку.

Так, С.І. Чорнооченко під предметом доказування розуміє коло юридичних фактів, від установлення яких за допомогою доказів залежить правильне вирішення цивільної справи [37, с. 116].

Згідно із ч.1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Загалом слід розрізняти такі прийняті елементи предмету доказування:

обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);

обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення ( підстава

заперечення);

інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

А взагалі – обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами – всі які відбулися, а також наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи. Саме на обставинах, що підлягають встановленню, й будується предмет доказування по справі [38, с.27].

Склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Склад фактів матеріально-правового характеру, які підлягають доказуванню й пізнанню, неоднорідний. Залежно від волевиявлення суб’єктів правовідносин ними можуть бути дії, які виконувалися за волею сторін та події, що проходили поза їх волею. Події безпосередньо не породжують матеріальних правовідносин, а є лише підставою для виконання дій, спрямованих на виникнення правовідносин (так, землетрус – подія, страховий випадок, який є приводом для порушення правовідносин у державному страхуванні щодо відшкодування громадянину шкоди – ст. 979 ЦК України). Залежно від відповідності фактів установленому правопорядку вони можуть бути правомірними і неправомірними (цивільні правопорушення, кримінальні злочини, адміністративні проступки, трудові правопорушення тощо) [20, с.100].

Залежно від часу виконання дій факти предмета доказування поділяються на факти-явища, що мали місце в минулому, і факти-стани, що мають тривалий характер (продовжуються) і можуть безпосередньо сприйматися судом.

Доказуванню підлягають і доказові факти, тобто такі, що тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Наприклад, експертиза крові у дитини, матері і названого батька у справі про встановлення його батьківства дала висновок, що батьківство не виключається. Цей факт не є передбаченою законом обставиною, що підтверджує батьківство, але разом з іншими доказами може привести суд такого висновку.

Доказуванню також підлягають цивільно-процесуальні факти. З їх наявністю може бути пов’язана реалізація права на звернення до суду за захистом, на забезпечення позову, зупинення провадження у справі [12, с.287].

У процесі розвитку судочинства обсяг фактів предмета доказування може змінюватися – збільшуватися або зменшуватися, уточнюватися у зв’язку зі зміною стороною підстав або предмета позову, збільшення чи

зменшення позовних вимог (ст.31 ЦПК).

Не за всіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування загальновідомі та преюдиційні факти (ст.61 ЦПК).

Загальновідомі факти, тобто обставини, про які знає широке коло осіб, в тому числі, як правило, суд.

Загальновідомі факти звільняються від доказування тому, що їх достовірність очевидна, а доказування є зайвим.

Преюдиційні обставини – це такі обставини, які встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини (ч.3 ст.61 ЦПК).

Якщо судове рішення зачіпає інтереси осіб, які не були притягнуті до участі у справі, то на таких осіб преюдиційність не поширюється. Така ситуація може виникнути, якщо третю особу, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, не допустили у процес. При пред’явленні такою особою самостійного позову факти, встановлені в іншому процесі, не є преюдиційними [31, с. 120].

Отже, правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Другою