Так, третя стадія збирання та подання доказів. Отже, збирання доказів – це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо залучення доказів [28, с.120].

Збирання доказів здійснюється особами, які беруть участь у справі,

самостійно та за допомогою запитів суду відповідно до ст. 137 ЦПК, а також

за судовим дорученням .

Отже, з вищевказаної норми випливає, що збирання доказів поділяється на два види:

1) самостійне або за допомогою представника-адвоката;

2) за сприянням суду, що реалізується шляхом витребування, тимчасового вилучення, через судові доручення, шляхом забезпечення доказів.

Самостійне збирання доказів зумовлене положеннями ст. 119 ЦПК, де у п.6 вказується, що при поданні позовної заяви позивач має зазначити докази, які підтверджують кожну обставину, якими він обґрунтовує свої вимоги. Таке досудове збирання може здійснюватися самою особою, яка хоче звернутися до суду за захистом її порушеного права. Переважна більшість доказів надається самими сторонами, оскільки саме вони знають тих осіб, які були свідками тих чи інших дій, стану чи подій, в них зберігаються правовстановлюючі документи тощо [25, с. 277-278].

Правильно визначити необхідні для доказування докази можуть допомогти адвокати, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про адвокатуру» в праві з адвокатським запитом звертатися за витребуванням доказів до службових та посадових осіб. Такі докази надсилаються адвокату [5]/

Під сприянням суду в отриманні особами доказів слід розуміти такі дії суду, що розглядає справу:

витребування судом доказів;

тимчасове вилучення доказів;

доручення щодо збирання доказів;

забезпечення доказів;

призначення експертизи.

Сприяння суду в отриманні особами доказів може мати місце після пред’явлення позовної заяви до суду. За певних об’єктивних обставин (медична, нотаріальна, банківська таємниця тощо) адвокату може бути відмовлено в наданні певних доказів, тобто виникають труднощі у їх витребуванні [25, с. 278]. Тому позивач, пред’являючи заяву до суду, може клопотати про сприяння йому у витребуванні доказів. Таке клопотання може мати місце як у самій позовній заяві, так і у окремій заяві про витребування доказів. Зміст та форму такої заяви передбачено ч.2 ст. 137 ЦПК. У заяві зазначається:

1) який доказ вимагається;

2) підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи;

3) обставини, які може підтвердити цей доказ (додаток).

Докази, які вимагає суд, направляються безпосередньо до суду. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов’язані подати про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали [25, с. 278].

За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, передбачену ст. 185 КпАП, притягнення до якої не звільняє особу від обов’язку подати суду докази [4].

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.90р. “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції”, клопотання осіб, які беруть участь у справі, про витребування нових доказів та з усіх інших питань, пов’язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду [10].

Крім того, відповідно до ст. 93 ЦПК, у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом.

Збирання доказів може здійснюватись і шляхом надання судових

доручень щодо збирання доказів. Так, суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.

В ухвалі про судове доручення, що є обов’язковою для суду, якому вона адресована, коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку.

Судове доручення виконується в судовому засіданні. При цьому, суд має повідомити осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання, хоча їх присутність не є обов’язковою.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

Забезпечення доказів - це вжиття при відповідних обстави-нах передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення і закріплення фактичних даних, які стверджують або заперечують певні юридичні факти [33, с. 50].

Особи, які мають підстави побоюватись, що подача потріб-них для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою; мають право просити суддю про забезпечення цих доказів. Це можна робити до подання заяви в суд або під час її подання чи при розгляді справи в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 134 ЦПК у заяві про забезпечення доказів зазначаються:

- справа, для якої