Дане Положення передбачало також, що учасники прямих переговорів, які домовились про укладення контракту, укладають передконтрактну угоду (протокол намірів), відповідно до якої вони брали зобов'язання укласти контракт у подальшому на умовах, що передбачені передконтрактною угодою (протоколом намірів). Воно ж визначало зміст такої угоди.

Сьогодні діючі Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві не регламентують порядок укладення попереднього договору і, на нашу думку, така позиція є більш доцільною, так як це вже зроблено у ст. 635 ЦК України.

Звичайно, виходячи із міжнародного досвіду, а також практики, що склалася в Україні, необхідно відзначити, що неконкурентний порядок укладення державного контракту повинен бути винятком із загального правила проведення державної закупівлі на конкурсній основі. Такі винятки на сьогодні визначені законодавцем і, на нашу думку, є влучними.

2.3. Зміст договору поставки товарів для державних потреб

В юридичній літературі існує багато визначень поняття змісту договору. Наприклад, О.С. Йоффе визначав зміст договору як сукупність його умов, які сформульовані сторонами чи випливають із закону, на якому засноване укладення договору [72, с.27]. Деякі інші вчені висловлюють схожу думку та під змістом договору розуміють сукупність його умов, що визначають склад дій, належних до виконання сторонами, вимоги до порядку та строків їх виконання [63, с.49]. Ряд сучасних українських вчених зазначають, що зміст зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору [91, с.155; 71, с.29]. Таким чином, можемо зробити висновок, що зміст договору – це сукупність всіх його умов, а змістом зобов’язання є сукупність прав та обов’язків сторін цього зобов’язання, що виникло на підставі договору. Як зазначає В.В. Луць, зміст договору як спільного вольового юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови щодо яких вони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові внаслідок чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно – правового зобов’язання, то зміст цього зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору[83, с.33]. Вчений також зазначає, що сукупність умов утворює зміст правочину, а не зобов’язання, яке з нього випливає. Договір є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних положеннях у законі, наповнюється конкретним змістом, набирає своєї «плоті і крові» [84, с.25].

Договірні умови прийнято об’єднувати у певні групи. Найбільш поширеним є об’єднання договірних умов у три групи: істотні, звичайні і випадкові. З них законодавець розкриває зміст тільки першої групи умов – істотних (ст. 638 ЦК). Ознака, яка об’єднує істотні умови в одну групу, не викликає особливих суперечок. Йдеться про умови, які є основою договору і дозволяють визначити наявність або відсутність правочину. Виходячи з цього, істотними, за загальним визнанням, є ті умови, які необхідні і достатні для того, щоб договір вважався укладеним і цим самим здатним породжувати права та обов’язки у його сторін [53, с.295-296]. Як зазначає В.А. Васильєва, істотні умови договору визначають взаємні права й обов’язки сторін у конкретному договорі. Вони є стержнем змісту договору, який дозволяє констатувати наявність або відсутність угоди. Іншими словами, вони необхідні і достатні для того, щоб договір вважався укладеним, і тим самим породжують права й обов’язки сторін [56, с.195].

На думку одних вчених, до числа істотних умов відносяться умови, які закріплені в імперативній нормі закону [77, с. 420-425], на думку інших – це умови, які є загальними для всіх цивільно-правових договорів: предмет договору, ціна, строк, а також всі ті умови, щодо яких за попередньою заявою хоча б однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди, а також повна відповідність змісту договору вимогам закону [107, с.22-23]. Деякі автори зазначають, що виділення істотних умов двоякого роду випливає із класичної концепції про природу цивільно-правового договору. З одного боку, договір як юридичний факт повинен володіти достатнім рівнем об’єктивної визначеності, якщо учасники угоди хочуть своїми діями досягти певного правового результату. Об’єктивно-істотні умови повинні бути чітко вказані та регламентовані, оскільки саме через них визначаються кількісні та якісні характеристики об’єкта договору. Існування безоб’єктних зобов’язань неможливе, вони не можуть виникнути з договору, в якому цей об’єкт описаний недостатньо. З другого боку, з характеристики договору як угоди випливає, що в ньому повинні знайти відображення всі умови, які є істотними хоча б для однієї із сторін, інакше не буде співпадіння зустрічних воль. Ці умови є суб’єктивно-істотними. Таким чином, об’єктивно-істотні умови – безпосередньо вказані в законодавстві або встановлюються виходячи із правової природи договірного зобов’язання; суб’єктивно-істотні умови – ті, що встановлюються самими контрагентами як відображення конкретних інтересів кожного з них. При цьому, відсутність у договорі вказаних умов тягне за собою визнання його неукладеним [56, с.195].

Поділяючи вищевикладену точку зору, можна зробити висновок, що за об’єктивним критерієм до істотних умов договору слід віднести умови, вказані в законі, та умови, необхідні для договорів певного виду, а за суб’єктивним –