На відміну від істотних умов, виділення умов звичайних і випадкових здійснюється тільки в юридичній літературі. Звичайні – це ті умови, які передбачаються в законі чи іншому нормативно-правовому акті й стають обов’язковими для сторін в наслідок самого факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати в тексті договору [83, с.34]. Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Як нами вже зазначалось, така класифікація договірних умов є найбільш поширеною і зустрічається в роботах багатьох авторів [74, с.387-388; 94, с.148; 80, с.177].

В літературі іноді виділяють і інші види договірних умов. Так, наприклад, поряд із «істотними» називаються «приписні» умови, необхідність включення яких в текст договору передбачається законодавством, «ініціативні» (ті, які не визначені законодавством і їх включення у договір вирішується сторонами) та «відсилочні» (які передбачають, що по відповідному питанню сторони керуються зазначеними ними нормативними актами) [63, с.50-51].

Проте з цього питання існує й інша точка зору, відповідно до якої жодних інших умов, окрім істотних, в договорі не може бути. Вся справа в тому, що одні умови стають істотними в силу обов’язкової для сторін імперативної норми, інші – в силу того, що сторона скористалася наданою диспозитивною нормою можливістю, треті – в силу характеру відповідної договірної моделі, четверті – завдяки визнаній сторонами необхідності включення їх в договір [53, с.302]. З такими аргументами важко не погодитися.

Як правильно зазначає В.М. Коссак, для того, щоб договір дійсно був основним документом, у ньому повинні бути встановлені чіткі взаємовідносини між сторонами, окреслені їх права і обов’язки. Це не означає, що всі умови щодо взаємовідносин сторін повинні бути занесені до тексту договору. Допускаються посилання на інші документи й акти. Наприклад, нема потреби включати у договір підряду у будівництві технічні вимоги норм, достатньо передбачити, що певні роботи повинні бути виконані згідно з будівельними нормами і правилами [76, с.115].

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Слід зазначити, що ЦК 1963 р. визначав зміст договору через поняття істотних умов, якими вважалися ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (ст. 153 ЦК). Відповідно ж до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як слушно зазначає В.А.Васильєва, виділення серед істотних умов тих, які необхідні для даного виду договорів, набуває особливого значення, коли йдеться про договори, законодавче регулювання яких відсутнє. І, відповідно, відсутній перелік обов’язкових умов, які відображають специфіку цього договору [56, с.196]. Відповідно до ч.3 ст.180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У сучасному законодавстві України немає норм, які б містили вказівку на істотні умови договорів про виконання договорів поставки для державних потреб. Тому, на нашу думку, необхідно прийняти відповідний нормативно-правовий акт, в якому б містилася норма, що визначатиме істотні умови договору поставки товарів для державних потреб.

Відповідно до ГК України зміст договору поставки повинен містити положення про:

1) предмет договору, показники щодо кількості та асортименту (ст. 266 ГК України). Предметом поставки можуть бути: а)

Визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом;

2) строки і порядок поставки. Зазвичай строк договору поставки один рік або інший строк). Необхідно враховуватися вимоги ч. 4 ст. 267 ГК України, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, – місяць. Сторони можуть погодити також графік поставки (місяць, декана, доба тощо).

3) якість товарів, що постачаються;

4) вимоги щодо комплектності товарів, що постачаються;

5) порядок виконання;

6) порядок приймання поставленої продукції;

7) відповідальності за неналежне виконання договору поставки.

За результатами проведеного дослідження в даному розділі дипломної роботи можна сформулювати наступні висновки:

Однією із індивідуалізуючи ознак договору поставки товару для державних потреб є спеціальний суб’єктний склад. Одна із його сторін завжди є орган державної влади чи місцевого самоврядування наділений відповідними повноваженнями, який іменується замовником. Іншим контрагентом по договору є постачальник, а саме в такій ролі виступає суб’єкт господарювання (резиденти і нерезиденти).

Необхідно законодавчо визначити істотні умови договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням, до яких слід віднести: предмет договору (весь обсяг робіт, які необхідно виконати); ціну договору (вартість робіт, які підлягають виконанню за договором); строки початку робіт та їх завершення; розмір