або припинення правовідносин, а й визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання, виступає засобом регулювання поведінки сторін. Як справедливо зазначає з цього приводу О.С. Йоффе, правочин, який називають договором, визнається юридичним фактом тому, що він породжує певні цивільно-правові наслідки. При цьому договір, як акт вольового характеру, по іншому впливає на породжені ним цивільні правовідносини, ніж юридичні факти, які називають подіями. Значення юридичної події обмежується тільки тим, що вона здатна викликати настання правових наслідків у випадках, передбачених законом. Договір же, будучи наділеним і цією здатністю, крім того, визначає у відповідності із вимогами закону конкретний зміст прав і обов’язків учасників породженого ним правовідношення. Тому, якщо характеристика юридичних подій повністю вичерпується вказівкою на їх правостворюючу дію, то договір потрібно вивчати також і з точки зору ролі, яку він грає у формуванні змісту зобов’язання, оскільки останнє залежить від змісту самого договору [72, с. 27].
На наш погляд, цікавим і влучним є визначення поняття «договору», дане С.О. Бородовським, який розглядає договір через категорію юридичного акту і зазначає, що договір – це юридичний акт двох і більше осіб, заснований на їх погоджених діях, виражений в єдиному волевиявленні, зафіксований у передбаченій законом формі і спрямований на досягнення правового результату, який полягає у встановленні, зміні та припиненні цивільних прав та обов’язків [50, с. 3].
У праві України поряд із категоріями «договір», «підприємницький договір» вживається і така нормативно-правова категорія як «господарський договір» [55, с. 45]. Яким же чином ця категорія впливає на регулювання підрядних відносин за державним замовленням?
Чинне законодавство не містить норми, яка б давала визначення поняття господарського договору. У ч. 1 ст. 179 ГК України говориться лише, що майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
У науковій літературі дискусійним залишається питання про правову природу господарського договору. Слід зазначити, що правова доктрина радянського періоду багата на фундаментальні теоретичні дослідження, присвячені господарському договору, які належать видатним представникам науки господарського права та цивілістики. Але якщо законодавець практично завжди розглядав господарський договір як складову частину інституту договору в радянському цивільному праві, то в теоретичних дослідженнях єдності поглядів на природу господарського договору не було [43, с.62].
Як зазначає М.І. Брагінський, з моменту появи конструкції «господарського договору» виявилось двояке до неї відношення. Одна група авторів визнавала господарські договори основним інститутом особливої галузі – господарського права. Її предметом повинні були стати господарські відносини, тобто такі, які включають і відносини по керівництву економікою (відносини по вертикалі), і відносини із здійснення господарської діяльності (відносини по горизонталі). Одночасно вважалось, що особливим різновидом господарських відносин є відносини внутрігосподарські. Наведені погляди були піддані критиці прибічниками єдності цивільного права. Глибоке обґрунтування концепції єдиного цивільного права містилось у роботах С.С.Алєксєєва, Ю.Г.Басіна, С.М.Братуся, В.П.Грибанова, В.А.Дозорцева, О.С.Йоффе, О.А.Красавчикова, А.Л.Маковського, Р.О.Халфіної, В.Ф.Яковлєва, В.Ф.Яковлєвої та ін. При цьому серед тих, кого можна було назвати представниками школи цивільного права, виявилось немало тих, хто виступав за виділення особливої групи – господарських договорів. Спільним для поглядів останніх було визнання господарських договорів особливим видом цивільних договорів. Відповідно регулювання таких договорів повинно було здійснюватись загальними нормами цивільного права, а в їх числі – загальними нормами цивільних договорів. При цьому заздалегідь виключалась необхідність у створенні узагальнюючого акту про такі договори навіть в рамках цивільного законодавства. З цієї причини виділення господарських договорів мало головним чином пізнавальне значення [53, с.122-123].
З цього приводу О.С. Йоффе зазначав, що господарський договір співвідноситься із цивільно-правовим як видове поняття з родовим. З цієї причини загальні положення щодо цивільно-правових договорів до нього застосовуються не завжди у чистому вигляді та без будь-яких змін, а з урахуванням властивої йому специфіки, що невідома іншим договорам цивільного права. Така специфіка характерна для цілої групи договорів, які укладали між собою соціалістичні організації. Вчений запропонував таке визначення господарського договору: «господарський договір – це плановий та однохарактерний йому за типом чи обов’язком здійснення неплановий договір, який укладається між соціалістичними організаціями та обслуговує їх господарську діяльність» [73, с.69-74].
На думку М.І. Брагінського, необхідно погодитися із тими, хто стверджує, що поняття «господарський договір» має досить широкий обсяг і глибокий зміст. Вчений підкреслює, що господарські договори, будучи різновидом договорів цивільних, наділені властивостями останніх. Так у господарських договорів з’являються родові ознаки. Однак, господарські договори є певною групою в межах поняття «цивільно-правовий договір», тому вони повинні мати, окрім родових, і видові ознаки. І ті, і інші необхідно чітко розмежовувати. Таким чином, до родових ознак належить ті, що об’єднують господарські договори з іншими цивільно-правовими договорами, а до видових – ті, що виділяють їх з поміж інших договорів. Серед родових ознак господарських договорів М.І. Брагінський виділяє особливості підстав виникнення таких правовідносин та їх зміст, а серед видових – спеціальний суб’єктний склад; плановість та здатність відповідного господарського правовідношення як певної абстракції незалежно від того, які організації і для досягнення якої саме мети його укладають в конкретних умовах, безпосередньо обслуговувати основну діяльність господарських організацій [51, 10-21].
Разом з тим, слід відзначити точку зору представників господарського права, на думку яких, господарський договір є інститутом господарського права. Так, В.В. Лаптєв характеризує господарський договір як угоду сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення їх господарських