Прийнявши зустрічний позов, суд зобов’язаний його вирішити, давши на нього відповідь в своєму рішенні по справі. Необхідність зв’язку між зустрічними та первісними вимогами не позбавляє самостійного характеру зустрічного позову.

Практично це проявляється в наступному:

а) хоча задоволення зустрічного позову звичайно веде за собою відмову в первісному позові, не виключена можливість відмови в основному позові, в якому по причинам, не маючих відношення до зустрічного позову, в якому суд також відмовляє за його незаконність чи необґрунтованість. Наприклад, може бути відмовлено в позові про виселення відповідача в силу неможливості спільного з ним проживання, з одночасною відмовою у зустрічному позову про визнання за ним частки в праві загальної власності на спірну будівлю;

б) в силу самостійного характеру зустрічного позову суд зобов’язаний його вирішити і у тому випадку, якщо по первісному позову рішення не виноситься. По зустрічному - повинна бути дана в загальному рішенні по справі окрема відповідь, відносячи до цієї мотивації те, що саме присуджується по первісному і зустрічному позивачу і в якій частині.

Цивільним процесуальним законодавством, гарантується і забезпечується можливість звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права. Відповідач, притягнений судом за пред'явленим позовом - має право на захист проти вимог позивача і при цьому має окремі процесуальні і матеріально-правові засоби захисту [28 ,84-85].

Відомо, що до таких засобів відносяться заперечення і зустрічний позов. Вибір необхідного засобу захисту визначається метою, яку переслідує відповідач і характером спірних матеріально-правових відносин.

Визначаючи основні процесуальні права сторін, не вказує такого права для відповідача, як пред'явлення зустрічного позову, однак вказівка тут на те, що сторони можуть здійснювати і інші процесуальні дії, передбачені законом, не викликає сумнівів у можливості захисту відповідача проти вимог позивача шляхом пред'явлення зустрічного позову.

Необхідно звернути увагу на те, що зустрічний позов являє собою найважливіший процесуальний засіб захисту, який сприяє більш повному і всебічному розгляду та розв'язанню цивільної справи. Однак не будь-яка зустрічна вимога відповідача може бути визнана зустрічним позовом і обов'язково повинна розглядатися в одному судочинстві з .позовом первісним. Природно, прийняття і розгляд зустрічного позову значно ускладнює процес, збільшує коло питань, що розглядаються. Тому в кожному конкретному випадку з урахуванням необхідних вимог пред'явлення зустрічного позову, процесуальної економії часу і засобів, суд має розв'язувати питання про доцільність спільного розгляду зустрічного і первісного позову.

У процесуальній літературі немає єдиного визначення поняття зустрічного позову. Під зустрічним позовом більшість авторів розуміє позов відповідача до позивача, заяву у вже виниклому процесі для спільного розгляду з позовом первісним. Зустрічний позов являє собою самостійну вимогу відповідача до позивача [27 , 73].

Інші автори при визначенні зустрічного позову включають туди і процесуальну мету зустрічного позову. Так, зустрічним позовом називає зустрічну самостійну вимогу відповідача до позивача, поглинання або погашення прав позивача[33 , 66-67]. Своєрідно визначає зустрічний позов Н. І. Клейн. Під зустрічним позовом вона розуміє передусім право захисту проти первісного позову або тільки можливий зв'язок його спільністю правової підстави[29 , 101].

Останні два визначення зустрічного позову справедливо піддавалися критиці в нашій літературі, бо доповнення визначення зустрічного позову не розкриває всієї його суті, а обмежує його застосування в першому випадку зарахуванням, поглинанням або погашенням права позову, в другому — захистом проти первісного позову або правовим зв'язком з ним.

По суті зустрічний позов використовується відповідачем як засіб захисту значно ширше. Він є як засобом захисту проти першого позову, так і засобом здійснення відповідачем самостійних вимог до позивача[34 , 215].

Вдале визначення зустрічного позову, яке відповідає його правовій природі, дано проф. М. А. Гурвичем. Він пише, що зустрічний позов — це звернення відповідача до суду з просьбою про захист самостійної вимоги до позивача шляхом розгляду спору про цю вимогу в тому ж процесі[19 , 46].

Можливість пред'явлення позивачу зустрічного позову дає відповідачу ряд переваг.

Передусім, це стосується питань територіальної підсудності. Зустрічний позов може бути пред'явлений відповідачем за своїм місцем проживання, тобто в тому суді, де пред'явлено перший позов за загальною територіальною підсудністю (ст. ст. 109, 113 ЦПК).

Можливість розгляду зустрічного позову разом з першим сприяє ліквідації в одному процесі всіх спірних питань між позивачем і відповідачем. Якщо відповідач використовує зустрічний позов для захисту проти первісного, задоволення зустрічного-позову виключає задоволення вимог позивача (повністю або до. деякої міри). Одночасний розгляд первісного і зустрічного позовів виключає можливість винесення судом, рішень, які суперечать один одному, дозволяє суду повніше, глибше і правильніше з'ясувати справжні взаємовідносини сторін[13 , 134].

Зустрічний позов характеризується певними ознаками.

Передусім, зустрічний позов як звичайний позов являє собою звернення відповідача до суду за захистом своїх прав та інтересів. У зв'язку з тим, що позивач свого часу порушив права відповідача, у останнього виникає процесуальна заінтересованість в одержанні сприятливого для себе судового рішення. Відповідач як особа, яка бере участь у справі, має не лише обов'язки перед позивачем, а й процесуальні права на звернення із своїми вимогами суду[17 , 88]. Своє право на захист відповідач реалізує в, уже виниклому проти нього процесі. Тому при зустрічному позові сторони змінюють своє процесуальне положення.

Позивач по первісному позову стає відповідачем по зустрічному позову; відповідач по первісному позову виступає в процесуальному положенні позивача.

Насонов пред'явив позов про визнання недійсним ордера, виданого ЖБК т «Житлобуд» Примаку на дві кімнати. «Житлобуд» позову не визнав, посилаючись на те,