Висновки

Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики приводить до висновку, що одним із способів цивільно правового захисту виступу є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересів являється складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомагає вирішенню спірних питань про співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про поняття об’єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.

Існування права на захист в матеріальному змісті, пов’язується з наявністю цивільної охоронюваної правоздатності. Дослідження передумов виникнення і умов здіснення права на захист в матеріальному змісті має пряме відношення до науки цивільного процесуального права, чи приводить до необхідності розглядати ефективність функціонування цивільного процесуального правовідношення як умови на реалізацію права на захист в матеріальному змісті. Висновки про існування в цивільному процесі захисту в процесуально-правовому змісті дозволяє розкрити суть і значення провадження по справі і залишення заяви без розгляду і уточнення підстави позову ст.119 ЦПК України.

Розглядаючи захист як висновок суду по існуванню правового спору, необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні дії відповідача в суді першої інстанції можуть бути направлені на повне чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по роз’ясненню прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.

Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

Захист судом суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту. Захист права являє собою висновок юрисдикційного органу про визнання права позивача чи застосування в його користь інших передбачених законом способів захисту, висновок юрисдикційного органу про відмову в прийнятті поданого позову, а також дії по примусовому виконанню винесеного рішення..

Реалізація судом заходів цивільно-правової відповідальності являє собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи інший юрисдикційний орган, цим визначається охоронювана природа захисту цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних відносин, які при цьому і виникають.

Не погоджуюсь з думкою, що цивільно-правовий захист зводиться тільки тому, хто за ним звернувся (позивач), можна прийти до висновку про існування об’єкту захисту і у випадку пред’явлення необґрунтованого позову. Для них це є – суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес відповідача. Відхилення позову може означати визнання відповідачем володарем оспорюваного права, чи його підтвердження (заперечувальний позов про визнання). Рішенням про відмові в закритті чи зміні правового відношення захищається юридичний інтерес відповідача. Юридичний інтерес відповідача подягає у відхиленні позову . Отже, в своєму змісті являє собою захист чи суб’єктивного матеріального права, чи охоронюваного законом інтересу. При такому захисті усувається спірність права, підтверджується суб’єктивне право відповідача і відповідний обов’язок відповідача, відновлюється правове положення відповідача, яке порушене необґрунтованим позовом. Це дозволяє виділити відхилення позову в самостійний спосіб захисту цивільних прав .

Метою цивільно-правового захисту є :

Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв’язку з способами її здійснення, дозволяє зробити висновок, що надання стійкості цивільним правовідносинам, внесення ясності в правове положення суб’єктів досягається визнанням, зупиненням чи зміною правового положення і відхиленням позовів. Припиненням і вилучення цивільних правопорушень забезпечується відновленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням виконання в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а у випадках, передбачених законом чи договором – неустойки (штраф, пеня) і іншими способами. Попередження правопорушників досягається внесенням ясності в правове положення суб’єктів і усуненню цивільних правопорушень, відновлення порушених прав. Виховання і перевиховання правопорушників досягається застосування мір цивільно-майнової відповідальності, а також гласністю процесу і активним участю громадськістю в захист цивільних прав

Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою можливість отримання рішення юрисдикційного органу повне чи часткове відхилення позову. Узагальнив погляди, які були висловлені в літературі по проблемі права на матеріально-правовий захист, можна прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за своїм характером.

Правоздатність суб’єктів цивільного процесу не вичерпується здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає можливість суб’єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у інших випадках. Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного. Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення права на захист в матеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права, можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як здатність мати права і обов’язки, так і здатність захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес.

Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права на захист в матеріальному змісті, то