Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом інтересу забезпечує відповідачу здійснити функції захисту проти позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному судовому провадженні необхідно вирівняти з правом усілякої зацікавленої особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед відповідачів – лише 53% респондентам було роз’яснено їх процесуальні права і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі. Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо важким справам.

Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда порушена за позовом прокурора.

Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових справ і авторитетом державних органів - утруднює для відповідача захист проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде полягати в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту відповідача.

Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів, направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти позову базуються на багато чисельних повноваженнях. До числа яких відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи первісного позову, наводити докази і вчиняти інші процесуальні дії, щоб переконати суд в необґрунтованості позову.

Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, за явлення клопотання відповідачем.

Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необґрунтованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)

По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні» і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується доказувати, та захист, не пов’язаний з таким обов’язком..

В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюю -чого позов, в склад “активних” матеріально-правових заперечень, заперечуючи позов доказами:

По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючи позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач пред’являє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обґрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обґрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був пред’явлений позов. В цьому і полягає недолік заперечення, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обґрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була розтлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обґрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказуючи факт виконання обов’язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов’язків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача.

Проаналізувавши викладені в літературі погляди на поняття зустрічного позову, можна прийти до висновку, що під зустрічним позовом необхідно розуміти звернення до юрисдикційного органу -є вимога відповідача про захист його суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, що підлягає спільному розгляду з первісним позовом.

Виходячи із позицій відповідача в цивільному процесі розрізняються:

На основі аналізу зустрічних позовів, можна зробити висновок, що засобом захисту відповідача проти позову являється зустрічний позов відповідача, задоволення якого повністю чи в частині задовольняє первісний позов. На прикладах із судової практики, можна переконатись що руйнівницька дія зустрічного позову виражається в тому, що заперечується фактична обґрунтованість первісного позову; заперечуються факти виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказова приналежність відповідачу спірного права.

Предметом зустрічного позову, пред’явленого у відповідності з ст.123, 124 ЦПК, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один із інших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, відхилення позову про виселення з визнанням права відповідача на спірну жилу площу). Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.

Зустрічними позовами не передбачені мета захисту проти первісного позову і слугують: