вища, чим у первісного, суд проводячи взаємне погашення їх, стягне на користь відповідача лише не отриману суму. Аналогічним шляхом суд вирішить, якщо ціна первісного позову позову буде вища ціни зустрічного, присудивши позивачу суму, яка складає різницю в ціні позовів. При однаковій ціні обох вимог суд проводить взаємозалік, не присуджуючи будь-яких сум ні одній із сторін. Процесуальна економія, яка досягається в результаті розгляду таких вимог підлягаючих заліку, проявляється в стадії виконання. При окремому розгляді таких вимог спочатку по виконавчому листі буде стягнута сума, яка вимагається позивачем. А потім пройде фактично зворотне стягнення по вимозі відповідача. При спільному ж розгляді позові, між якими можливий залік буде виданий один виконавчий лист в користь стягувача, ніякої взаємної передачі грошових коштів не буде. Однак прийняти до розгляду в одному процесі з первісній зустрічній вимозі по мотиву можливого їх заліку - право, а не обов’язок суду. В якості вимог, направлених на залік, достатньо привести одне з типових умов договору оренди нежилого приміщення. Орендар вправі вимагати заліку в орендну плату сум, які були витрачені по покращенню приміщення яке орендується;
Якщо задоволення зустрічного позову виключається повністю або в частині задоволення первісного позову. В даному випадку зустрічна вимога направлена на повну чи частковий підрив основи первісної вимоги, по своєму характеру взаємо виключаючи один одного. Їх окремий розгляд неможливий, оскільки це потягло б винесення протилежних один одному рішень і порушення правила преюдиційності. Одна з таких вимог чи вони обидва носять немайновий характер. Найбільш типовим з прикладів зустрічного позову, які пред’являються по вказаній підставі, пред’являються :
позов про стягнення аліментів і зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини в органах РАЦСу
позов про розподіл жилої площі і зустрічний позов про визнання первісного позивача, який втратив право на житлову площу.
Суд зобов’язаний прийняти подібні вимоги до об’єднаного розгляду і винести по ним одне з рішень: якщо між зустрічним і першочерговим позовами має місце взаємний зв’язок і їх спільний розгляд приведе до більш швидкому та правильному розв’язанні спору, тут все залежить від суду - чи визнає він за необхідність взаємні вимоги чи ні. На момент прийняття зустрічного позову дуже важко припустити до якого результату приведе процес, зовсім не виключено його ускладнення і затягування, винесення неправильного рішення. На практиці судді підходять обережно до такого об’єднання позовів, що звичайно закономірно. В якості прикладу застосування вказаного приводу (підстави) для прийняття зустрічного позову можна назвати випадок розгляду справи про розірвання шлюбу вимог відповідача про стягнення з позивача аліментів і про розподіл спільного майна[51 ,272-273].
Зустрічний позов може бути пред’явлений до постанови рішення по первісному позову, практично - до виходу суду в нарадчу кімнату для винесення рішення. Пред’являється він по загальним правилам: подається в суд позовну заяву з дотриманням вимог, передбаченими ст.124 ЦПК, заява оплачується держмитом. Прийняття зустрічного позову оформляється ухвалою судді. Підсудність зустрічного позову обумовлена його зв’язком з первісним позовом, внаслідок чого він пред’являється в суд по місцю розгляду первісного позову (ст.113 ЦПК). Якщо підставою для прийняття позову відповідача як зустрічного відсутні, суд чи суддя виносить ухвалу про відмову його в прийнятті для спільного розгляду з первісним. Така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає пред’явленню самостійного позову. Якщо суддя чи суд відмовляють в прийнятті заяви у позивача за підставам, передбачені в ст.122 ЦПК, ухвала може бути оскаржена [49 ,235].
Резолютивна частина судового рішення повинна містити окремі висновки по первісному та зустрічному позовам: яке право визнано за кожною стороною, хто, які дії і в чию користь повинні виконати. Фактично це буде єдиним рішенням по двом різним вимогам, де кожна із сторін займає становище позивача і відповідача одночасно.
РОЗДІЛ ІІ. Заперечення проти позову як засіб захисту прав та інтересів відповідача в цивільному процесі.
2.1. Поняття, суть та значення заперечення проти позову.
Роз’яснення відповідача
Роз’яснення відповідача, здатні слугувати його захисту. До них можуть відноситися:
правомірності виникнення процесу чи його продовження , тобто можуть бути направлені проти самого розгляду судом даної справи;
бути направлені проти заявлених позивачем вимог по суті.
роз’яснення направлені проти розгляду судом справи, мотивовані неправомірністю виникнення цивільного процесу або його продовження - називається процесуальними запереченнями.
Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на відсутність права на пред’явлення позову (в силу, наприклад, непоінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки права на пред’явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред’явлення позову (наприклад, на непідсудності справи даному суду) і вимагати у суду прийняття у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та ін.
Процесуальні заперечення в цивільному процесуальному праві, вказують на такі недоліки процесу, які суд зобов’язаний врахувати по власній ініціативі. Тим не менше надання сторонам можливості звертатись на них увагу суду слугує суттєвою гарантією того, що вони будуть усунуті.
Інший вид роз’яснень відповідача, направлених на захист його прав і законних інтересів, складають роз’яснення, відносячи їх по суті пред’явлених до нього позовних вимог.
Якщо позивача доказів основного позову не пред’явить, то відповідач вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так зване заперечення факту, обов’язок доказування яких лежить на позивачу. Всі ж, як