1.2.Особливості суб’єктів аграрних відносин.

Всі суб’єкти аграрного господарювання із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов’язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, мати обов’язки , бути позивачами та відповідачами в суді. Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні прав та обов’язки щодо майна таких підприємств. На відміну від них, засновники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств є власниками їх майна.(10.99).

Як і всі інші суб’єкти, суб’єкти аграрних відносин відповідно до цивільного законодавства мають правоздатність тобто цивільні права та обов’язки. Цивільна правоздатність будь-якої юридичної особи може бути обмежена тільки за рішенням суду.

Суб’єкти аграрного господарювання створюються і здійснюють свою діяльність в основному для задоволення своїх матеріальних, духовних та соціальних потреб. Незалежно від того чим займається суб’єкт господарювання – виробництвом, переробкою чи реалізацією сільськогосподарської продукції, основна мета такої діяльності – це отримання прибутку.

Слід зазначити, що продовольча, а отже і економічна безпека держави безпосередньо залежить від ефективності та якості господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Тому існує потреба в особливому державному регулюванні сільського господарства, яке в сучасних умовах здійснюється переважно економічними методами. Серед них можна назвати ціноутворення, пільгове кредитування, оподаткування, страхування, державні закупівлі, державні заставні операції, економічні санкції, методи встановлення гарантованих фіксованих цін, заставних ставок, державних закупівельних цін. Наприклад, державне регулювання ціноутворення на сільськогосподарську товарну продукцію передбачає застосування таких спеціальних методів регулювання цін, як товарні інтервенції на вільних товарних ринках (джерелом таких інтервенцій є державні продовольчі резерви), регулювання експортно-імпортних операцій з сільськогосподарською продукцією.[10.100]

Особливості правового статусу суб’єктів аграрного господарювання виявляється також і в договірних правовідносинах. Так договірні відносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і державою у сфері реалізації сільськогосподарської продукції для державних потреб регулюються спеціальними нормативними актами та особливим видом договору – договором контрактації сільськогосподарської продукції. Відповідно до ЦК цей договір має ознаки не властиві звичайним договорам купівлі-продажу або поставки. Крім того, чинний ЦК передбачає контрактацію лише сільськогосподарської продукції, що ставить суб’єктів аграрного господарювання в особливе становище порівняно з іншими товаровиробниками.[10.101]

Економічні відносини між колективними, державними, приватними підприємствами і підприємцями регулюються відповідними договорами. Зміст і форма цих договорів, порядок їх укладення та виконання, а також юридична відповідальність за їх неналежне виконання або невиконання визначається законом. Договори є основним правовим засобом регулювання відносин у сферах матеріально – технічного постачання, виробничо – технічного обслуговування, продажу продукції, агрохімічного обслуговування, будівництва об’єктів виробничого та спеціального призначення.

Особливим правовим інструментом господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та об’єднань є державний контракт. Державний контракт укладається для задоволення державних потреб з метою розв’язання соціально – економічних проблем, створення і підтримки на належному рівні матеріальних резервів. Цей документ являє собою договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення тобто суб’єктом господарської діяльності України усіх форм власності.

Розділ 2. Види суб’єктів аграрних відносин.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб’єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.[10.96]

Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства посідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в агропромисловому комплексі. Державні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення та формування статутного фонду поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарні підприємства створюються одним засновником, який надає необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, затверджує статутний фонд, керує підприємством і вирішує питання реорганізації та ліквідації даного підприємства.

Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи підприємці корпоративного типу – це юридичні особи, засновані на недержавній формі власності, особистій майновій участі селян, інших фізичних та юридичних осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальність для ведення статутної діяльності з виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, реалізації з метою одержання прибутку. Узагальнений досвід України та інших країн свідчить, що найпридатнішим для аграрного підприємництва є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю. Корпоративні підприємства утворюються як правило двома чи більше засновниками за їх спільним рішенням та діє на основі об’єднання майна або підприємницької або трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав.

Акціонерне товариство – це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а товариство з обмеженою відповідальністю – це також товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Акціонери товариства несуть відповідальність у межах їхніх акцій. У випадках, передбачених установчими документами, акціонери, які неповністю сплатили акції (вклади), відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Головними ознаками державних та комунальних сільськогосподарських підприємств є:

- дані організації з правами юридичної особи не являються власниками закріпленого за ними майна;

- вони створюються не тільки для виробництва, оскільки їхня діяльність може бути спрямована на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково – технічних програм та розвитку аграрного сектору економіки в цілому.

Обсяг прав і обов’язків державних та комунальних унітарних підприємств передусім залежить від правового режиму майна, що закріплено за даним підприємством.

Майно державних сільськогосподарських підприємств перебуває в державній власності та