Відмінною рисою аграрних підприємців кооперативного типу є реальна можливість впливу членів як співвласника даної єдиної власності на окремого члена суб’єкта підприємництва кооперативного типу, зокрема через застосування до нього заходів заохочення і стягнення, передбачених статутом. До компетенції вищого органу самоврядування входить такий крайній захід дисциплінарного стягнення, як виключення з членів підприємств кооперативного типу.

Розділ 3. Правове становище суб’єктів аграрних відносин.

3.1.Особливості правового становища сільськогосподарських товаровиробників.

Господарська діяльність будь-якого сільськогосподарського підприємства, кооперативу, фермера спрямована на виробництво, переробку та реалізацію продуктів сільського господарства, допоміжної продукції, надання окремих видів послуг.

До господарської діяльності, у широкому розумінні, можна віднести виробничу комерційну, фінансову діяльність та інші види діяльності товаровиробників, а також сукупність зовнішніх відносин у сфері господарювання.

Незалежно від сфери діяльності сільськогосподарське підприємство, кооператив, фермер у своїх установчих документах закріплюють види діяльності, якими вони будуть займатися. Становлення ринкової економіки вимагає від сільськогосподарських товаровиробників їх функціонування на принципах самоокупності та самофінансування і надає можливість кожному конкретному господарству розраховувати лише на власні сили і обирати ті види діяльності, які найбільш прийнятні для кожного в конкретних природних умовах.

Зміст господарської правосуб’єктності сільськогосподарських товаровиробників певною мірою залежить від природних особливостей усього сільськогосподарського виробництва (місцевих природних умов, структури сільськогосподарських угідь, якості грунтів). Ці особливості повинні враховуватись під час вирішення питань розвитку господарства.

Кожний сільськогосподарський товаровиробник повинен здійснювати свою діяльність дотримуючись принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- самостійне формування її програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції;

- установлення цін відповідно до законодавства;

- вільний найом працівників;

- вільне розпорядження прибутком.

У здійсненні підприємницької діяльності встановлюються обмеження щодо кола осіб, яким не можна займатися такою діяльністю (військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарських судів, державного нотаріуса, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств), а також видів діяльності, якими можна займатися після одержання відповідної ліцензії.

У процесі здійснення тих чи інших видів діяльності сільськогосподарські підприємства, кооперативи та фермери можуть вступати в різні форми виробничого кооперування з іншими приватними, кооперативними та державними виробниками. Ці правовідносини повинні бути належним чином оформлені, як-от:спільні підприємства, різні господарські товариства, об’єднання підприємств, тимчасові об’єднання на підставі господарських договорів. Виробниче кооперування дозволяє учасникам координувати свої плани, погоджувати строки виконання робіт, надавати виробничу допомогу. Досить владним є об’єднання діяльності сільськогосподарських підприємств і торговельних організацій, що спрощує та вдосконалює реалізацію сільськогосподарської продукції.

За галузевим та суб’єктивним критерієм всі об’єднання підприємств можна поділити на групи. Залежно від галузі функціонування можна виділити об’єднання створенні для виробництва, для переробки, для реалізації.

Ефективна господарська діяльність сільськогосподарських товаровиробників можлива за умови стабільного фінансового становища. Фінансова діяльність підприємств спрямована на забезпечення належного розвитку виробництва та соціальної сфери. Негативно впливає на розвиток сільськогосподарських товаровиробників кризовий стан економіки та недостатність коштів для фінансування і вимагає залучення інвестицій та дотацій в аграрний комплекс України.

Найперспективнішим для розвитку агропромислового комплексу є залучення іноземних інвестицій. Проте іноземці не надто поспішають вкладати кошти у розвиток сільського господарства та переробний комплекс, хоча передбачають перспективність такого вкладення. На превеликий жаль на даний час основним інвестором у розвиток сільського господарства залишається держава, яка проводить цілеспрямовану роботу для покращення діяльності сільськогосподарських товаровиробників.

Не останнє місце посідає кредитування. Основними принципами чинного порядку кредитування є строковий і цільовий характер надання кредитів, їх повернення, економічна вигода від використання кредитів. Інвестиційна діяльність насамперед спрямована на зростання основних та оборотних фондів, їх модернізацію, що у свою чергу сприяє зростанню виробництва в усіх сферах сільськогосподарської діяльності.

Важливим напрямком діяльності сільськогосподарських товаровиробників є підвищення рівня механізації та автоматизації, розвиток матеріально – технічної бази.

Складовою частиною господарської діяльності є ціла низка заходів спрямована на вдосконалення матеріально – технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Товаровиробники мають право самостійно закуповувати засоби виробництва, для чого створені організації, що надають їм допомогу. Крім закупівлі нової техніки, господарства укладають договори оренди про надання її в тимчасове користування, які передбачають можливість передачі такої техніки у власність.

Важливим кроком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є його науково обґрунтована хімізація. Значна кількість нормативних актів спрямована на ефективне використання і збереження її засобів.

Таким чином, сукупність всіх практичних дій сільськогосподарських підприємств, кооперативів і фермерів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва та соціальної сфери, становлять господарську діяльність товаровиробників аграрного сектора. У часи «соціалістичної перебудови сільського господарства СРСР» велика роль відводилася державним соціалістичним сільськогосподарським підприємствам і, зокрема, радгоспам. Перші радгоспи виникали на базі націоналізованих поміщицьких маєтків, «розкуркуленого» селянства.

Радгосп, як і будь-яке інше державне сільськогосподарське підприємство – це вид основної організаційної ланки аграрного сектору народного господарства . Державне сільськогосподарське підприємство – це заснований на загальнодержавній власності, самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має право юридичної особи і виробничу (продуктів харчування, продовольства та сировини рослинного та тваринного походження) і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Державне сільськогосподарське підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням. Воно не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Особливістю правосуб’єктності державного сільськогосподарського підприємства дістає своє відображення в його створенні. Таке підприємство створюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу. Таким органом нині виступає Фонд державного майна України. Державні сільськогосподарські підприємства позбавлені права бути засновниками будь-яких підприємств.

Державне підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Воно може створюватися