Створення державного сільськогосподарського підприємства способом виокремлення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Важливе значення для виділення правосуб’єктності державного сільськогосподарського підприємства має також і його статут. Державне сільськогосподарське підприємство діє на основі статуту, який приймає трудовий колектив і затверджує власник майна.

У статуті підприємства визначаються власник і найменування підприємства, його місце знаходження, предмет і цілі діяльності, правила внутрішнього трудового розпорядку, робочий час ті час відпочинку.

3.2.Громадяни як суб’єкти аграрних відносин

У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Ці суб’єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридично закріпленими базовим положенням, що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.

Правовий статус – це правове положення фізичної або юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов’язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб’єктами суспільних відносин, в тому числі і аграрних.

Отже, правовий статус сільськогосподарського працівника – це правове положення фізичної особи або юридичної правосуб’єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов’язків та інтересів, закріпленому у чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.

Права, свободи і обов’язки, закріплені в Конституції України, становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників.[1.ст.3]

В основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (1.ст.14).

З метою розвитку ринкових відносин було закріплено право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Встановлюється неприпустимість примусового відчуження об’єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.

Кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя [1.ст.43].

Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі і сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і падіння виробництва звужує можливість по належному забезпеченню прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров’я.

Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов’язками. Права і обов’язки знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.

Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу та часу відпочинку; належні умови та охорона праці; на забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках.

Також Кодексом законів про працю України передбачені і обов’язки: виконання встановлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку.

Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.

Подальшу деталізацію і розвиток права, обов’язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори.

Це дозволяє врахувати і нормативно закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.

Юридичними ознаками сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, які дають можливість відрізнити їх від інших суб’єктів господарювання, є те, що вони створюються на умовах членства. Їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів. Вони організовуються виключно на добровільних засадах в явочно-організаційному порядку. Тобто всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.

При цьому сільськогосподарський кооператив є класичною формою підприємств кооперативного типу.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу – це сукупність (система) правових норм стосовно реалізації конституційного права громадян стати їх членом, порядку і умов вступу та виходу з їх складу, визначення і реалізація їх правомочностей як поєднання членських прав та обов’язків про припинення членства в цих утвореннях.

Право членства в підприємствах кооперативного типу є добровільним, тобто ніхто не може примусити громадянина стати його членом, а також індивідуальним, особистим і не може передаватись іншій особі.

Членами сільськогосподарських кооперативних утворень можуть бути як дієздатні фізичні особи, які досягли 26-річного віку, так і юридичні, які зробили вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативного утворення, визнають його принципи і цілі, дотримуються вимог цього статуту і мають право ухвального голосу.

Громадянин, який бажає стати членом сільськогосподарського кооперативного підприємства, своє волевиявлення висловлює шляхом подання заяви.