нашій державі паралельно і незалежно одна від одної функціонує система поставок продукції для державних потреб по державних контрактах, які укладаються у відповідності з державними замовленнями, і система закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, яка навіть не оперує ключовими категоріями попередньої (державний контракт, державне замовлення і ін.). Але це не відповідає дійсності. Закон України „ Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” від 22 лютого 2000 р. прийнятий пізніше і фактично відміняє основні принципові положення Закону України „Про державне замовлення для пріоритетних державних потреб” від 22 грудня 1995 р.
Відмова від використання державних контрактів (державних замовлень) не відповідає світовій практиці державного регулювання економіки. Контракти як форма управління державними замовленнями широко відомі у світі і апробовані практикою, їх застосовують у Великобританії, Франції, Німеччині та інших країнах з ринковою економікою. Найбільш поширеними вони є у США, де створена і вже багато років функціонує Федеральна контрактна система. Тут фактично через систему державних замовлень були створені такі галузі, як атомна, аерокосмічна, електротехнічна і ін. Обсяги держзамовлення на ринках США сьогодні досягають 50 відсотків ВВП. У промислово розвинутих країнах державні замовлення поширюються на сфери з обмеженими можливостями освоєння винаходів, новоутворені галузі, їх також застосовують для державної підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робіт фундаментально-пошукового характеру. Державне замовлення обов’язкове для підприємств, які відповідно до законодавства є монополістами на ринку певної продукції [61, с.87].
ЦК України не містить норм, які б регулювали відносини з приводу укладення, виконання та відповідальності за неналежне виконання чи невиконання державних контрактів. Натомість у ч.3 ст.712 ЦК зазначено, що „законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб”.
На нашу думку, така позиція законодавця є невірною, оскільки з огляду на широку сферу застосування державних контрактів як правової форми забезпечення державних потреб, доцільним є наявність в ЦК України серед загальних положень про договори норми про державні контракти. Така норма буде слугувати основою для спеціальних норм про державні потреби чи основою для укладення державного контракту, коли спеціальні норми відсутні.
У нормах Господарського кодексу України від 16 січня 2003р. містяться визначення понять „державне замовлення” та „державний контракт” (ч.1 та ч.2 ст. 13). Крім того, Господарський кодекс України визначає особливості укладення договорів за державним замовленням. У ст.183 ГК України зазначено, що договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання ? виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому Господарським кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену Господарським кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.
На нашу думку, наведені положення чинного Господарського кодексу України необхідно доповнити нормами наступного змісту :
Для державного замовника, що розмістив замовлення, прийняте постачальником (виконавцем), укладення державного контракту є обов’язковим.
Укладення державного контракту є обов’язковим для постачальника (виконавця) тільки у випадках, встановлених законом, і за умови, що державним замовником будуть відшкодовані всі збитки, які можуть бути завдані постачальнику (виконавцю) у зв’язку з виконанням державного контракту.
Окрім того, ч.5 ст. 183 ГК України необхідно деталізувати і визначити, на яких саме підставах державне замовлення може бути визнане недійсним. До того ж, на сьогодні дане питання залишається не врегульованим на законодавчому рівні.
Принципи правового регулювання забезпечення державних потреб є спільними для закупівлі товарів, виконання робіт, надання послуг. Але розгорнута регламентація здійснюється в основному стосовно товарів, під якими за звичай маються на увазі також роботи і послуги.
На противагу Україні, у Російській Федерації ще 14 серпня 1993 р. було прийнято єдиний спеціальний нормативний акт – Постанову РМ РФ за № 812 „Об утверждении Основных положений порядка заключения и исполнения государственных контрактов (договоров подряда) на строительство объектов для федеральных государственных нужд в Российской Федерации” [38], також 6 травня 1997 р. Держбудом РФ затверджені Основные положения порядка организации и проведения подрядных торгов (конкурсов) на строительство объектов (исполнение строительно – монтажных и проектных робот) для государственных нужд за № БЕ – 18 – 9 [28]. Основним нормативно – правовим актом, яким регулюються договірні відносини про виконання підрядних робіт за державним замовленням в Російській Федерації, є Гражданский кодекс Российской Федерации, прийнятий Державною Думою 21 жовтня 1994 р., зокрема § 5 „Подрядные роботы для государственных нужд” Глави 37 цього кодексу [19]. Норми вказаного параграфу чітко визначають предмет державного контракту на виконання підрядних робіт для державних потреб, його поняття, зміст.
В Цивільному кодексі Республіки Білорусь 1998 року також детально регулюються підрядні роботи для державних потреб. Їм присвячений § 5 „Підрядні роботи для державних потреб” Глави 37 «Підряд» (ст.ст. 718-722) [20].
На сьогодні, відносини в галузі