В Україні проведення економічних реформ супроводжувалося різким протиставленням держави суспільству, громадського – приватному, плану – ринку. У публікаціях останнього десятиріччя з цього питання міститься важливий висновок про те, що неприпустимо протиставляти одне одному державу і громадянське суспільство, оскільки сучасна держава покликана виконувати соціальні та економічні функції та є невід’ємним елементом громадянського суспільства [43, с.62].

Аналіз законодавства свідчить про те, що з проведенням сучасної економічної реформи змін зазнає саме поняття державного керівництва господарською діяльністю. Такі зміни дають змогу говорити не про державне керівництво, а про державне регулювання господарської діяльності.

В.С. Мартемьянов зазначав, що необхідність державного впливу на економіку визначається, як мінімум, наступними вимогами охорони публічних інтересів: забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища і користування природними ресурсами; забезпечення зайнятості населення; забезпечення безпеки і оборони країни; реалізації свободи підприємництва і конкуренції, захисту від монополізму; дотримання правопорядку у зовнішньоекономічній діяльності підприємців та іноземного інвестування [105, с.190].

Не можна не погодитися із точкою зору В.М. Годунова, на думку якого економічні (господарські) відносини, як і економіка в цілому, не можуть не зазнавати впливу з боку держави. Регулювання державою економічної діяльності визначається публічними інтересами суспільства. Це стосується також ринкової економіки і ринкових відносин. Він зазначає, що державне регулювання економічних (господарських) відносин набуває правової форми та знаходить вираження, перш за все, в законах та інших актах законодавства. З іншого боку, конкретні дії з державного регулювання економічних відносин виражаються в індивідуальних правових актах. В результаті державне регулювання економічних відносин – це одночасно і державно-правове регулювання [60, с. 8].

Важливо зазначити, що державна закупівля (поставка) товарів, робіт та послуг є одним із інструментів державного регулювання економіки.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” від 22 грудня 1995р. [12] державне замовлення являє собою „засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності”.

Проаналізувавши наведену правову норму, а також інше законодавство, що регулює відносини в галузі державних поставок, можна зробити висновок про те, що державне замовлення – це плановий акт органів державної влади. Воно формується на основі державних цільових програм, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету. Цей плановий акт адресується державним замовникам, якими можуть бути Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи – головні розпорядники коштів державного бюджету.

Формування ринкових відносин спричинило існування в літературі різних думок з приводу природи державного замовлення. Стверджується, що держзамовлення – це новий тип відносин по вертикалі, які повинні бути взаємовигідними і оформлені договорами [30, с. 40]. Висловлена також думка про те, що формування та розміщення державних замовлень є елементом примусу щодо виробників продукції [37, с. 27]. В.М. Годунов зазначає, що в загальному вигляді замовлення на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб являє собою вираження потреб держави у певних товарах, роботах, послугах. Однак, залежно від порядку розміщення замовлення його правова природа має свої особливості. Якщо замовлення на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб розміщується на конкурсній основі, в якості форми виразу замовлення виступає оголошення про проведення конкурсу. В цьому випадку в ньому слід вбачати запрошення суб’єктам господарювання робити пропозиції укласти договори на взаємовигідних умовах. В інших випадках замовлення на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб має персоніфікований характер, адресується конкретним суб’єктам господарювання, тобто є індивідуальним плановим актом. Як індивідуальний плановий акт замовлення на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб може бути обов’язковим або не обов’язковим [4, с.12].

На нашу думку, не можна ототожнювати державне замовлення з плановим завданням, яке в свій час носило виключно владний характер. Його слід розглядати як підставу для укладення договорів. Державне замовлення повинно містити взаємовигідне партнерство, конкретизуючи це партнерство в договорі. Це включений у відповідній державній програмі обсяг необхідних для її виконання поставок, робіт, послуг, який директивно адресується державному замовнику для їх реалізації. Його основні умови необхідно ще до укладення договорів узгоджувати як з виробниками товарів (робіт, послуг), так і з відповідними органами управління, з метою реального і повного виконання. В умовах ринкової економіки державне замовлення набуває нових якостей та змісту порівняно із плановою економікою. Це договірний характер розміщення замовлень, формально-юридична рівність і не підпорядкованість контрагентів, обмеження застосування державного замовлення сферою державних потреб, добровільність прийняття замовлення, оплатний характер взаємовідносин, при чому оплата замовлень здійснюється за ринковими цінами, взаємна відповідальність державних замовників та їх контрагентів тощо.

Задля реалізації державного замовлення замовник укладає державні контракти. Тут необхідно зауважити, що відповідно до ч.8 ст.2 Закону України „Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” [9] для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить