ЦК передбачив особливий випадок, який відноситься до зустрічного виконання зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 538 ЦК виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. Оскільки договори на виконання підрядних робіт за державним замовленням є двосторонніми, то кожна із сторін, будучи наділеною правами та обов’язками, щодо одних дій, виступає як боржник, щодо інших – як кредитор. Для таких договорів ЦК передбачає, що у разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. В описаному становищі опиняється державний замовник у випадку, коли підрядник не тільки не виконав роботи, але навіть не завіз необхідне для цього обладнання. Таким же може бути і становище підрядника, якому державний замовник не оплатив, всупереч умовам договору, виконану частину робіт або не здійснив передбачену договором передоплату.

Звичайно, вимога про належне виконання включає і недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов’язання і односторонньої зміни умов договору.

Суть принципу економічності полягає у вимозі до кожної із сторін поважати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави і суспільства в цілому, вживати необхідних заходів до відвернення або зменшення шкоди, яка може виникнути у зв’язку із неналежним виконанням зобов’язань, своєчасно інформувати другу сторону про ці заходи тощо.

Необхідно зазначити, що існування принципів стабільності зобов’язань, товариського співробітництва та економічності, як принципів виконання договірного зобов’язання в сучасних умовах, заперечується Т.В. Боднар. Натомість вчена обґрунтовує існування таких спеціальних принципів виконання договірного зобов’язання, як належне виконання та обов’язковість договору [47, с.17].

Не можна забувати про принципи добросовісності, розумності та справедливості як принципи виконання договірного зобов’язання, оскільки вони є принципами зобов’язального права, основними засадами цивільно-правового регулювання зобов’язальних правовідносин.

Як зазначає А.С. Довгерт, принцип добросовісності є внутрішнім критерієм, тоді як справедливість і розумність – зовнішнім або об’єктивним. З позицій природного права справедливість – це застосування моральних вимог як вимог правових до актів цивільного законодавства, це поняття про належне, яке відповідає розумінню сутності людини та її прав. Справедливість є категорією, яка адекватно може бути реалізована через правозастосовну діяльність [110, с.388].

Своє бачення принципів добросовісності, розумності та справедливості як принципів виконання договірного зобов’язання висвітлює і Т.В. Боднар [47, с.15-16]. Вона зазначає, що спільне, яке об’єднує поняття добросовісності, розумності і справедливості, – це їх оціночний характер. Саме через ці оціночні поняття законодавець надає суб’єктам реалізації правових норм у процесі такої реалізації (при тому ж таки виконанні зобов’язання) право і можливість самим визначати ту міру, що відділяє один правовий стан від іншого або правовий стан від не правового. Вчена також дає власні визначення цих понять, які, на нашу думку, є влучними та заслуговують на увагу. Так, принцип добросовісності у зобов’язальному праві визначається як засада, що передбачає сумлінну і чесну поведінку суб’єктів при виконанні своїх обов’язків і здійсненні своїх суб’єктивних прав у зобов’язальних правовідносинах. Справедливість у виконанні зобов’язання полягає з одного боку в такій поведінці кожної із сторін зобов’язання щодо своїх прав і обов’язків, яка б виключала необ’єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов’язання стосовно одна одної, а з другого – в справедливій (об’єктивній, неупередженій, з урахуванням етичних та інших моральних аспектів) оцінці судом поведінки суб’єктів зобов’язального правовідношення.

Головне призначення цих принципів полягає у тому, що за відсутності нормативно-правового або договірного регулювання відносин, пов’язаних з виконанням зобов’язання, зазначені принципи виконують функцію регулятора прав і обов’язків сторін зобов’язання.

3.2. Відповідальність сторін за договорами поставки товарів

для державних потреб

Беручи до уваги, що комплексне дослідження всіх проблем такого складного явища, як юридична (господарсько-правова) відповідальність, що звичайно ж вимагало б висвітлення всіх точок зору, які були висловлені в юридичній літературі з приводу сутності поняття і характерних ознак господарсько-правової відповідальності, не становить предмет даної роботи, тому обмежимося характеристикою самої відповідальності сторін за неналежне виконання договору поставки товарів для державних потреб.

Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов’язань, передбачених актами законодавства (ГК України) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки наступає у формі:

відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї – на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодування, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсяги невизнання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК України);

сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, яка інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид,