У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, які регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. бу-ли прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 р. по 1929 р. не було прийнято загального закону про авторське право. В Україні в цей час приймалися лише нормативні акти з окремих проблем авторського права, зокрема постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Про ав-торський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів». Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й під впливом Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторсь-кого права Україна не мала. Але й авторське право, що було започат-ковано в 1929 p., українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права.

Багато положень з «Основ авторського права» були згодом пере-несені в українське законодавство про авторське право. Проте термін дії авторського права після смерті автора було скорочено до 25 років, а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. ав-торське право мало чинність лише за життя автора. Основи допуска-ли можливість будь-якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право (як союзного, так і республіканського законодавст-ва), і діяли аж до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив повністю. Йому присвячено IV розділ, який складається із 41 статті (ст. 475—516 Цивільного кодексу РРФСР).

Цивільний кодекс УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р.1 також містить розділ IV «Авторське право», який складається із 44 статей (ст. 472—516 Цивільного кодексу Ук-раїнської РСР). Після прийняття Цивільного кодексу було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ста-вок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу бу-ло прийнято ряд змін і доповнень. Але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Ра-дою України 23 грудня 1993 р.'. Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів Ук-раїни «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використан-ня творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла Закон «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризько-го акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» до Цивільного кодексу України були внесені відповідні зміни.

3. Види інтелектуальної власності.

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяль-ності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Не-має такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було прояви-ти творчості. Творчість — це діяльність, у результаті якої народ-жується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю1.

Наукове відкриття — це встановлення закономірностей, власти-востей і явищ матеріального світу.

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжних прав» у переліку творів, що підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-дослідну роботу.

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-до-слідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів твор-чості, що охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу називають літератур-ною і художньою власністю2.

Друга група складається із результатів науково-технічної твор-чості і відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи відповідає реальному станові речей — результати промислової власності дійсно використовуються в промисловості, сільському гос-подарстві, в інших галузях господарства та суспільно корисної діяль-ності3.

1.1. Об'єкти авторського права

літературні твори. Літературні твори в залеж-ності від форми їх вираження поділяються на письмові й усні. До ус-них творів можуть відноситися виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді та інші.

Літературні письмові твори поділяються на два основні види — художні і наукові.

До художніх творів відносяться романи, повісті, поезія, новели, оповідання, ноти, інші белетристичні твори.

До на-укових — монографії, підручники, навчальні посібники та інші на-укові книги, брошури, статті. До письмових творів відносяться також комп'ютерні програми. Безперечно, до письмових наукових творів відносяться звіти про науково-дослідну роботу та інші письмові тво-ри будь-якого характеру.

Самостійним видом об'єктів авторського права, але в письмовій формі, є різноманітні карти і технічні креслення тощо.

. Драматичні твори — це літературні твори, написані в діалогічній формі і призначені для виконання на сцені. Але вони можуть бути опубліковані шляхом їх видання

музичні твори будь-якого жанру, художнього рівня, теми і композиції.

Сценарні твори складають окрему групу об'єктів авторського пра-ва. Зазначені твори стають об'єктом авторського права незалежно від того, чи вони є результатом переробки чужого розповідного або дра-матичного твору, чи є оригінальними.

Аудіовізуальні твори — кінофільми, теле- і відеофільми тощо, роз-раховані на слухове і видове сприйняття.

Велику групу об'єктів авторського права складають різноманітні твори образотворчого мистецтва. Живопис