Випускники працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу за держзамовленням. Керівни-цтво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому оформляється картка праце-влаштування випускника. Замовник (міністерство, обласні держадміністрації, державні організації й установи) за 2 місяці до закінчення навчання повинні підтвердити вищому на-вчальному закладу достовірність місць для працевлашту-вання.

Випускнику після закінчення вищого навчального закладу вручаються диплом про його закінчення, направлення на ро-боту і видаються належні випускникові кошти, які перерахо-вані вищому навчальному закладу замовником. Направлен-ня на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим спеціалістом і замовником.

Випускнику, який виявив бажання працевлаштуватися самостійно (у випадку, якщо з ним не укладений цільовий договір), на його письмове прохання видається довідка про можливість самостійного працевлаштування. Така ж довідка видається у випадку, якщо навчальний заклад не вирішив питання про працевлаштування випускника.

Молодий фахівець зобов'язаний прибути до місця при-значення в термін, визначений у направленні на роботу.

У разі неприбуття молодого фахівця з направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за при-значенням; звільнення його з ініціативи адміністрації за по-рушення трудової дисципліни; звільнення з власного бажан-ня протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкоду-вати у встановленому порядку до державного бюджету вар-тість навчання і компенсувати замовнику всі витрати (п. 2 Указу Президента від 23 січня 1996 p. №77/96; п. 18 Поло-ження про сприяння в працевлаштуванні випускників дер-жавних вищих навчальних і професійних навчально-вихов-них закладів України, затвердженого наказом Міносвіти від 23 березня 1994 p. №79; п. 14 Порядку працевлаштування ви-пускників вищих учбових закладів, підготовка яких здійсню-валася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. №992).

Вказане положення знайшло підтримку й у думці Вер-ховного Суду України (див. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. - С. 220).

Проте положення про обов'язок випускника відшкодува-ти до Державного бюджету вартість його навчання викли-кає заперечення. Ця норма встановлена підзаконними нор-мативно-правовими актами, в той час як в ст. 53 Конституції України визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність професійно-технічного і вищого навчання в державних і комунальних навчальних закладах. Цілком ймо-вірно, ця норма протримається до чергового конституційного звернення громадян і рішення Конституційного Суду, яким така норма, є підстави сподіватися, буде визнана неконститу-ційною. У цьому випадку має місце публічно-правовий ха-рактер суспільних відносин, в яких держава виконує кон-ституційний обов'язок щодо безкоштовного навчання. Сти-пендіальні виплати носять характер соціальної підтримки студентів з боку держави і є по суті соціальною допомогою, яка надається на прожиття студентам. Розміри їх надзвичайно низькі. У цьому випадку повинен застосовуватися прин-цип безповоротності таких виплат.

В умовах економічної (ризи, банкрутства і не функціонування значного числа підприємств, зростання легального і прихованого безробіття, і також загрозливих процесів ско-рочення чисельності населення і падіння рівня народжува-ності в Україні неприпустимо переводити всі відносини в сфері освіти в русло цивільно-правових договорів. У цьому випадку суб'єкти явно нерівні. Соціальна держава зобов'я-зана забезпечити певний мінімум соціальних прав людини за рахунок державного бюджету чи інших коштів, головне, щоб таке забезпечення бую безоплатним для громадянина. Не можна взагалі ставить питання про відшкодування у даних відносинах ще й том, що, як відомо, молодими спеціа-лістами є молоді люди, яву переважній своїй більшості ще не працювали і грошових накопичень не мають. Не можна не звернути уваги і на виключну значущість освіти у су-спільстві, адже саме освітлені висококваліфіковані фахівці здатні забезпечити прогресуючого суспільства.

Слід звернути увагу нате, що у даний час діючим зако-нодавством не передбачено заборони прийому на роботу молодого спеціаліста не за призначенням, яка була встанов-лена раніше. На цю обставину вказав Верховний Суд Украї-ни (див. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №8. - С. 220).

Трудовий договір про роботу з фізичною особою. Трудовий договір найманого працівника з підприємцем, що не володіє правами юридичної особи, або окремим грома-дянином підлягає реєстрації в тижневий строк з моменту фактичного допуску працівників до роботи у державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця (ст. 24' Закону України від 24 грудня 1999 р. "Про внесення змін до Кодексу законів про працю" // Урядовий кур'єр. — 2000. — №5. — 13 січня). Трудові книжки на таких працівників не ведуться, їх робота підтверджується довідкою служби зайня-тості й довідкою про сплату ними внесків на соціальне стра-хування — до Фонду державного соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Трудовий договір про роботу з фізичною особою є зви-чайним трудовим договором, що, як правило, укладається на невизначений термін. На таких працівників поширюється трудове законодавство. Наймач зобов'язаний дотримувати всі гарантії, передбачені законодавством стосовно найманих працівників, виплачувати страхові внески за працівника до фондів соціального забезпечення.

Трудовий договір з працівниками про тимчасове вико-нання обов'язків за вакантною посадою.

За загальним правилом тимчасове виконання обов'язків за вакантною посадою не дозволяється. Це можливо лише