відносно посади, призначення на яку або укладення контракту за якою проводиться вищестоящим органом управління. Крім цього, заступництво обмежується певним терміном. Керівник підприємства зобов'язаний в термін не пізніше ніж 1 місяць з дня прийняття працівника представити до вищестоящого органу всі необхідні документи для його призначення на посаду. А цей орган в місячний термін повинен розглянути документи і ухвалити рішення. У разі не затвердження на посаді тимчасово виконуючому обов'язки працівнику по-винна бути надана інша робота з урахуванням його кваліфі-кації. При відсутності такої роботи або при відмові праців-ника від запропонованої роботи він звільняється згідно із законодавством (зокрема, за угодою сторін, за скороченням штатів, з власного бажання та ін.).
Трудовий договір про тимчасове заступництво. Порядок оформлення і оплати праці тимчасових заступ-ників регулюється Роз'ясненням Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 p. №30/39 "Про порядок оплати тимчасового заступництва" (із змінами від 11 грудня 1986 p.). Необхідно видати наказ про заступництво. Якщо мова йде про заступництво керівника підприємства, то штатним заступником вважається перший заступник керів-ника, наприклад, головний інженер. У такому випадку обо-в'язок першого заступника заміняти керівника передбачається в локальних нормативно-правових актах — статуті підприєм-ства, посадовій інструкції. Штатний заступник не отримує додаткової оплати при заступництві свого безпосереднього керівника. Що стосується всіх інших працівників, то вони мають право на отримання з першого дня заступництва різниці між їх фактичним окладом і окладом працівника, якого замі-няють. Премії нараховуються на оклад працівника, що замі-няється без персональної надбавки (якщо вона передбача-лася). У випадках, коли зарплата заступника за вказаний період з урахуванням різниці в окладах і премії буде мен-шою від його середнього заробітку за основною посадою, за ним зберігається попередній середній заробіток.
У зв'язку з активними міграційними процесами, діяль-ністю спільних підприємств досить значне поширення отри-мала практика укладення трудових договорів з іноземними громадянами.
При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі наступне. Згідно із ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземці мають такі ж права і свободи і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією та іншими законами України, а також міжнародними договорами України .
Порядок оформлення іноземцям та особам без громадян-ства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p. №2028 (Урядовий кур'єр. - 1999. - №230. - 8 груд-ня), передбачає, що дозвіл на працевлаштування оформляється іноземному громадянинові або особі без громадянства, які мають намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні) відсутні працівники, які можуть виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дозвіл видається Державним центром зайнятості Міністер-ства праці і соціальної політики України або, за його дору-ченням, обласними центрами зайнятості.
Це положення розповсюджується також на іноземних громадян, які будуть проходити професійне навчання або підвищувати кваліфікацію із залученням їх до роботи (ста-жування), направлених закордонними роботодавцями в Україну для виконання певного об'єму робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими й іноземни-ми суб'єктами господарської діяльності. Дозвіл на праце-влаштування є основою для видачі іноземному громадяни-нові візи на в'їзд в Україну.
Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземним гро-мадянам, які постійно проживають в Україні, та іншим іно-земцям у випадках, передбачених законами та Міжнародни-ми договорами України.
Дозвіл, як правило, видається на один рік. Він може бути продовжений, але максимальний термін безперервного пере-бування іноземця в Україні на підставі дозволів на праце-влаштування не може перевищувати 4 роки. Після перерви не менше 6 місяців процедура може бути повторена.
Роботодавець протягом 3 днів з моменту початку та при-пинення роботи іноземцем зобов'язаний письмово повідо-мити про це в Республіканський центр зайнятості.
У рамках СНД державами було укладено ряд угод з питань трудового і соціального забезпечення. Так, 15 квітня 1994 p. 12 держав-учасниць, в тому числі Україна, підписали Угоду про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих мігрантів. Угодою передбачено, що порядок працевлаштування працівників-мігрантів, які постійно проживають на території сторони виїзду і на законних підста-вах займаються оплачуваною діяльністю в країні працевлаш-тування, встановлює сторона працевлаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. При цьому кожна зі сторін визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення про освіту, документи про присвоєння звань, розряду, кваліфі-кації та інші необхідні документи і завірений у встановле-ному порядку на території сторони виїзду переклад їх на державну мову або на російську мову.
Трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), який вручається працівнику до виїз-ду на роботу. У трудовому договорі (контракті) повинні місти-тися всі основні реквізити роботодавця і працівника, про-фесійні вимоги до працівника, відомості про зміст роботи, умови праці та її оплату, тривалість робочого дня і відпо-чинку, умови мешкання, а також термін дії трудового дого-вору, умови його розірвання, порядок відшкодування транс-портних витрат. Якщо трудовий договір розірвано в зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства (установи, організації), скороченням чисельності, або штату, працівників, то на працівника-мігранта розповсюджуються всі пільги і компенсації відповідно до законодавства сторони праце-влаштування. У такому випадку працівник підлягає повер-ненню у бік виїзду за рахунок коштів роботодавця. Трудовий договір (контракт) не може передаватися від одного робо-тодавця (наймача) до іншого.
Трудящі-мігранти мають право на соціальне страхуван-ня і соціальне забезпечення (крім пенсійного, яке регулюється спеціальною Угодою в рамках СНД від 13 березня 1992 p. і