Інші автори критерії, що підлягають обліку при оцінці протиправності поведінки правопорушника, включають у саме поняття протиправності. Так, на думку В.П. Грибанова, з огляду на те, що господарське право містить велику кількість норм диспозитивного характеру, що допускають можливість учасникам господарського обороту за своїм розсудом визначити відповідні права й обов’язки, що встановлюють правила лише на той випадок, коли сторони не передбачили іншого в договорі, “такий відступ від правил господарського законодавства правомірно, санкціоновано самим законом, а з цього випливає, що порушення прав і обов’язків, погоджених сторонами у договорі, також протиправне з погляду господарського права. Якщо між громадянами й організаціями виникають господарські правовідносини, зовсім не врегульовані законом, то “оцінка їхньої правомірності залежить від їхньої відповідності загальним началам і змісту господарськго законодавства. Тому протиправними по нашому господарському праву визнаються дії (бездіяльність), що порушують права й обов’язки, закріплені або санкціоновані нормами господарського права, а також хоча і не передбачені конкретною нормою права, але суперечать загальним началам і змісту цивільного законодавства”. Що ж стосується порушення моральних принципів суспільства, то В.П. Грибанов вказував, що “поведінка, що порушує моральні норми, може бути визнана протиправною, тільки коли закон додає конкретним моральним правилам правовий характер” [48, с.176].

Н.Д. Єгоров стверджує, що “протиправною визнається поведінка особи, що заподіює шкоду майну громадянина або майну юридичної особи. Протиправною є також така поведінка боржника, що не відповідає вимогам, пропонованим до належного виконання зобов’язань. Відповідно до цивільного законодавства вимоги, пропоновані до виконання зобов’язань, містяться не тільки в законі, інших правових актах, звичаях ділового обороту, але й у самих підставах виникнення зобов’язань. Тому критеріями протиправності поведінки боржника повинні служити і деякі підстави виникнення зобов’язань. Якщо зобов’язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору. Якщо ж в основі зобов’язання лежить одностороння угода, то протиправною буде поведінка боржника, яка не відповідає умовам односторонньої угоди. Нарешті, у зобов’язаннях, що виникають зі складного юридичного складу, поведінка повинна відповідати всім елементам цього складного юридичного складу. У противному випадку поведінка боржника здобуває протиправний характер”.

На думку М.І. Брагінського, стосовно до договірної відповідальності навряд чи доцільно зосереджувати увага на протиправності поведінки порушника як обов’язковій ознаці правопорушення, що тягне застосування господарсько-правової відповідальності. Такий підхід орієнтує суди на пошук кожен раз конкретної норми права, що не відповідає поведінці правопорушника. Досить сказати, що будь-яке невиконання чи неналежне виконання договору є порушенням норм права.

Крім того, орієнтир на обов’язкове встановлення протиправності поведінки боржника, що порушив договірне зобов’язання, здатний спантеличити в ситуаціях, коли боржником порушена умова договору, яка аж ніяк не врегульована ні диспозитивною нормою, ні звичаєм ділового обороту, ні звичайно пропонованими вимогами. Як відомо, сторони можуть укласти договір, як передбачений, так і не передбачений законом чи іншими правовими актами. Сторони також вправі врегулювати свої відносини винятково умовами договору (якщо тільки вони не визначені імперативними нормами), при виконанні якого вони не будуть керуватися ніякими нормами права чи звичаями ділового обороту, а тільки погодженими умовами договору. При порушенні таких умов договору пошук конкретних правових норм, яким суперечить поведінка боржника, що не виконував відповідний обов’язок за договором, буде виглядати навмисно штучною і зайвою.

Н.Д. Єгоров пише: “Протиправна поведінка може виражатися у вигляді протиправної дії чи протиправної бездіяльності. Дія боржника здобуває протиправний характер, якщо воно прямо заборонена законом, або іншим правовим актом, або суперечить закону чи іншому правовому акту, договору, односторонній угоді чи іншій підставі зобов’язання. Протиправними є дії продавця, що передав покупцю товари, що не відповідають по якості умовам укладеного договору. Для вирішення питання про протиправність дій учасника господарського обороту у відповідних випадках залучаються звичаї ділового обороту чи інші звичайно пропоновані вимоги. Бездіяльність лише в тому випадку стає протиправною, якщо на особу покладений юридичний обов’язок діяти в конкретній ситуації. Обов’язок діяти може випливати з умов включених до договору. Так, протиправним є бездіяльність постачальника, що не здійснив поставку товару в терміни, визначені договором поставки”.

Виявляється, однак, що умова протиправності відноситься не до дій (бездіяльності) боржника, а до самого порушення суб’єктивних господарських прав. Насправді і кредитору, і суду, що розглядає вимогу про застосування до боржника відповідальності за порушення зобов’язання, зовсім байдуже, які дії чи бездіяльність боржника послужили причиною невиконання чи неналежного виконання зобов’язання. Та й закон, як правило, не зв’язує настання відповідальності за порушення зобов’язання з тим, які дії чи бездіяльність боржника спричинили це порушення: відсутність контролю з боку боржника за виконанням договору; недбалість чи некомпетентність працівників, що допустила недоліки при здійсненні будівельних робіт, недостатньо активна робота боржника з його сумісниками, що не допоставили необхідну сировину, матеріали чи комплектуючі вироби, і т.п. Закон, за загальним правилом, цікавить сам факт порушення зобов’язання, а не те, результатом яких дій боржника з’явилося це порушення.

Виключення складають, мабуть, лише випадки порушення зобов’язання в силу неможливості його виконання, а також ситуації, коли законодавець ставить настання відповідальності в залежність від наявності провини порушника. Однак і в цьому випадку оцінка дій (бездіяльності) боржника буде мати правове значення лише при представленні останнім доказів, що підтверджують наявність встановлених законом підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, наприклад форс-мажорні обставин. Зобов’язання