Якщо ж не брати до уваги відзначені виключення з загального правила, то варто визнати, що боржник відповідає за протиправне порушення суб’єктивних господарських прав (стосовно до зобов’язань за їхнє невиконання чи неналежне виконання), а не за гіпотетичні протиправні дії (бездіяльність), що є причиною такого порушення. Боржник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що саме порушення суб’єктивних господарських прав (невиконання чи неналежне виконання зобов’язання) не носить протиправного характеру в силу неможливості виконання зобов’язання, що виникла по обставинах, за які боржник не відповідає, невинного заподіяння шкоди і т.д.

Таким чином, протиправність допущеного порушення суб’єктивного господарського права (невиконання або неналежного виконання зобов’язання) відноситься до числа необхідних умов господарсько-правової відповідальності.

Варто також враховувати, що відповідно до випадків застосування договірної відповідальності протиправність невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язань резюмується і не вимагає ніяких доказів з боку кредитора. І тільки в тих випадках, коли боржник посилається на обставини, які мали місце в ході виконання договору, що свідчать про неможливість виконання зобов’язання чи про відсутність вини боржника в його порушенні (коли наявність вини потрібно за законом), оцінка протиправності невиконання чи неналежного виконання договірного зобов’язання здобуває юридичне значення. При цьому тягар доказування наявності всіх зазначених обставин покладається на боржника.

Необхідною або факультативною умовою господарсько-правової відповідальності можна визнати також наявність негативних наслідків у майновій сфері особи, права якої порушені. Якщо мова йде про застосування такої форми відповідальності, як відшкодування збитків, зазначене умова носить обов’язковий характер, оскільки сам факт заподіяння збитків підлягає доведення особою, суб’єктивні права якої порушені. Непредставлення доказів, що підтверджують наявність збитків (шкоди), викликаних порушенням суб’єктивного господарського права, є безумовною підставою до відмовлення в задоволенні вимоги про відшкодування збитків. Негативні наслідки майнової сфери особи, чиї права порушені, практично збігаються з поняттям “збитки”, у всякому разі в аспекті, що має правове значення. У цьому змісті можна говорити, що такі негативні наслідки повинні бути виражені у формі витрат, особи, чиє право порушене (приміром, кредитор по зобов’язанню), що зробила чи повинна буде зробити для відновлення порушеного права., втрати чи пошкодження його майна (реальний збиток), а також неодержаних доходів, які б ця особа одержала при звичайних умовах цивільного обороту, якби її право не було порушено (упущена вигода).

У випадку застосування інших форм господарсько-правової відповідальності: неустойки або відповідальності по грошовому зобов’язанню - наявність негативних наслідків майнової сфери кредитора здобуває факультативний характер. Як загальне правило, за вимогою про сплату неустойки за невиконання чи неналежне виконання боржником зобов’язання кредитор не зобов’язаний доводити заподіяння йому збитків. Разом з тим, з огляду на, надане суду право зменшити неустойку, що явно неспіврозмірна наслідкам порушеного зобов’язання, то можна говорити про факультативний характер названої умови господарсько-правової відповідальності і стосовно до неустойки.

Не можна не відзначити штучний і багато в чому ідеологізований характер висловлених у юридичній літературі поглядів щодо шкоди, шкідливого результату як однієї з необхідних умов господарсько-правової відповідальності або одного з елементів складу правопорушення як загальної і єдиної підстави господарсько-правової відповідальності. Г.К. Матвєєв, за традицією оперуючи конструкціями кримінального права, приходить до висновку: “В принципі всі протиправні дії шкідливі. Вони завдають шкоди нашому суспільству, його членам, гальмують наш поступальний рух. Результати протиправних дій прямо чи побічно відображаються на об’єкті правопорушень, тобто тих суспільних відносини, які охороняються законом і виявилися предметом зазіхання” [47, с.36].

2.2 Шкода та причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкідливими наслідками

Під шкодою в праві прийнято ро-зуміти всяке применшення блага, що охороняється пра-вом. Благо, що охороняється правом, може бути майно-вим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються пра-вом, може бути майновою і моральною (немайновою).

Майновою визнається шкода, що має певну економічну цінність і виражається в грошах. Моральною (немайно-вою), в свою чергу, є шкода, яка не має економічного змісту і не може бути вираженою в грошах. Характер шкоди не визначається об’єктом, якому вона заподіюється. Май-нова і моральна шкода може мати місце як при пору-шенні майнових, так і особистих благ.

Судова практика виходить з того, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шко-да може виражатися, зокрема: в применшенні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних пе-реживаннях в зв’язку з ушкодженням здоров’я, в по-рушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, в зв’яз-ку з незаконним перебуванням під слідством і судом, в порушенні нормальних життєвих зв’язків через немож-ливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків) п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. “Про судо-ву практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)”.

У відповідності з п. 2 вказаної постанови Плену-му Верховного Суду України, спори про відшкодування заподіяної фізичній або юридичній особі моральної (не-майнової) шкоди, розглядаються судами у випадках, ко-ли право на його відшкодування передбачене спеціаль-ним законодавством.

Більш виправданим є підхід, що міститься в п. 4 ро-з’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лю-того 1996 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шко-ди” [26], зокрема, про те, що чинне законодавство не