Навпаки, теорія виділюваної (необхідної) умови (Ортман, Бірк-мейстер, Біндінг) заперечує рівноцінність всіх умов і вважає за можливе виділити із сукупності попередніх наслідку подій одну як причину в тісному змісті слова. Причина є одна з умов, до якої треба віднести наслідок, що наступив. На питання ж про те, яка ж з попередніх умов має вирішальне значення, автори цієї теорії давали різні відповіді: найближча умова наслідку, що наступила; та з умов, що більше інших сприяє настанню наслідку; позитивні умови, що взяли перевагу над негативними, і т.п.

Теорія адекватного заподіяння (Кріз, Рюмелін, Тон, Трегєр) заснована на типовому ході подій. Не те важливо, що в даному випадку подія викликала ряд наступних, а важливо те, чи здатна подія приводити до наслідків такого роду, чи здатна подія викликатися відповідними умовами. Причинний зв'язок є, якщо подібні умови взагалі спричиняють подібні наслідки, і його немає, якщо послідовність, що вийшла, нетипова. При такій позиції приймаються в увагу лише ті умови, що мають загальновизнане значення. На питання про те, яку ж точку зору можна вважати загальновизнаної, автори концепції не давали однозначної відповіді. Зокрема, передбачалося виходити із сукупності умов, які могла передбачати особа, що діяла перед здійсненням дії; або приймати до уваги ті умови, які можна було з об'єктивної точки зору знайти по настанні шкідливого наслідку; або враховувати не точку зору особи, що діяла, а всякої розсудливої людини, поставленої в його положення перед дією .

Вітчизняна юридична доктрина в радянський період, як правило, відкидала названі “антинаукові ідеалістичні і механічні концепції”. Хоча були і виключення. Наприклад, М.М. Агарков стверджував: “Суд повинен встановити, чи належить зв'язок між протиправною дією і шкодою до типових причинних зв'язків, з якими приходиться рахуватися на практиці. Практика рахується з тим критерієм, яким у кінцевому рахунку повинен керуватися суд”. У більшості ж в радянський період висувалися нові концепції причинного зв'язку, що об’єднувала базова методологія - марксистсько-ленінська філософія і прагнення виключити з поля дослідження всілякі фактори, що могли бути віднесені до суб'єктивних моментів.

Завдання “викриття і подолання буржуазних ідеалістичних вчень причинності” вирішувала висунута радянськими вченими в області кримінального права (А.А. Піонтковський, Т.Л. Сергєєва, М.Д. Шаргородський) і підтримана деякими цивілістами (наприклад, Б.С. Антимонов, Л.А. Лунц, Е.А. Флейшиц) теорія необхідного і випадкового причинного зв'язку. Відповідно до цієї теорії, тільки необхідний причинний зв'язок між неправомірною поведінкою і наслідками, що наступили, може служити підставою відповідальності за результат. Якщо ж причинність носить випадковий характер, для залучення до відповідальності немає достатніх об'єктивних передумов [36, с. 307]. При цьому А.А. Піонтковський під необхідною причинністю розумів створення реальної можливості результату [42, с.213], а Т.Л. Сергєєва розглядала необхідність як поняття, рівнозначне дійсності [38, с. 81].

Прихильники теорії необхідної причинності (В.П. Грибанов, В.І. Кофман), навпаки, стверджували, що випадкових причинних зв'язків немає і якщо одне явище послужило причиною іншого, то між ними може існувати тільки необхідний зв'язок. Так, В.П. Грибанов вважав, що “причинністтю є та зі сторін загального взаємозв'язку, що виражає необхідний зв'язок явищ”, а отже, збігається з закономірністю [45, с. 528]. На думку В.І. Кофмана, не можна вважати причиною результату поведінку, без якої він все рівно б наступив. Причинний зв'язок є в наявності там, де неправомірна поведінка стає безпосередньою причиною результату. Що стосується непрямого причинного зв'язку, то він “повинен визнаватися істотним і враховуватися юридичною практикою лише в тому випадку, коли непрямим заподіювачем... створено відхилення від звичайних результатів людської діяльності.. .” Ці погляди розділяються і деякими сучасними авторами. Наприклад, Н.Д. Єгоров пише: “Найбільш прийнятною як з теоретичної, так і з практичної точки зору представляється теорія прямого і непрямого причинного зв'язку. Ця теорія спирається на два основних положення, що випливають із загально-філософського вчення про причинність. По-перше, причинність являє собою об'єктивний зв'язок між явищами й існує незалежно від нашої свідомості. У силу цього неправильно при рішенні питання про причинний зв'язок керуватися можливе або ступенем передбачення правопорушником шкідливого результату. По-друге, причина і наслідок, як такі, мають значення лише стосовно до даного окремого випадку. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли воно прямо зв'язана з цими збитками. Наявність же непрямого зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками означає, що дане поведінка лежить за межами конкретного випадку, а значить, і за межами юридично значимого причинного зв’язку”. На думку Н.Д. Єгорова, прямий причинний зв'язок має місце тоді, коли у ланцюжку де послідовно розвиваються події між протиправною поведінкою особи і збитками не існує яких-небудь обставин, що мають значення для господарсько-правовий відповідальності. У тих же випадках, коли між протиправною поведінкою особи і збитками присутні обставини, яким цивільний закон надає значення у вирішенні питання про відповідальність: дії третіх осіб, нездоланна сила і т.д., - у наявності непрямий причинний