Не можна сказати, що викладені тут погляди Г.К. Матвєєва не зустрічали заперечень з боку деяких авторів. Однак ці заперечення найчастіше лише коректували позиції, не торкаючись її суті. Наприклад, В.Т. Смирнов писав: “Говорячи про волю колективу, ми, природно, відволікаємося від індивідуальної волі його учасників і не враховуємо навіть ті випадки, коли воля індивідуума не відповідає волі більшості колективу. Але не можна при цьому забувати про процес утворення волі колективу. Воля колективу людей, щоб стати їх колективною волею, повинна бути погоджена у своїй єдності... Немає необхідності доводити, що це може мати місце лише при правомірній діяльності, але не при правопорушеннях. Навпаки, делікт є, як правило, результатом протиставлення індивідуумом своєї волі колективу, членом якого він є, і волі народу в цілому” . Тому, В.Т. Смирнов стверджує, “вина окремих працівників і вина юридичної особи, принаймні в області деліктної відповідальності, збігаються. Вина окремого працівника, що допустив недогляд чи неправильну дія при виконанні й у зв'язку з виконанням своїх службових (трудових) обов'язків, складає провину юридичної особи” [89, с.343].

В сучасних господарсько-правових відносинах вина розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідки.

У господарському праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до законодавства особа, яка не виконала зобов'язання або викона-ла його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Іноді невиконання зобов'язання є наслід-ком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів до зменшення їх [2].

Діяльність держави і юридичних осіб — це діяльність їх органів і, зрештою, діяльність людей. Вина держави або юридичної особи в договірному правовідношенні полягає у винних діях уповноважених органів, в тому числі і колегіальних, а також посадових осіб. Не виключається настання відповідальності юридичної особи в силу винних дій його рядових працівників або членів (наприклад, водій-експедитор в силу винних дій не допоставив вантаж або товар). Це ж правило роз-повсюджується і на фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності без утворення юридич-ної особи, які несуть відповідальність не тільки за свої винні дії, але й за винні дії осіб, з якими вони уклали договори про використання їх праці.

Відповідальність указаних осіб настає в зв'язку з тим, що вони є стороною (боржником) в договорі, а дії пра-цівників боржника вважаються діями самого боржни-ка. Головне, щоб в силу винних дій цих працівників належно не були виконані зобов'язання, і кредитору за-подіяні збитки. Зовні провина юридичної особи не може виявитися інакше, як через винну поведінку її працівників. Однак необхідно врахувати, що відповідальність юридичної особи настає у разі укладення договорів з уповноваженою особою. У п. 19 Постанови Пленуму Вер-ховного суду України від 12 квітня 1996 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” роз'яснено, що угода, укладена грома-дянином в порушення встановлених правил, безпосеред-ньо з неуповноваженим працівником підприємства по-бутового обслуговування, про особисте виконання ним роботи без відповідного оформлення, не породжує прав і обов'язків між громадянином і цим підприємством і не може бути підставою для покладення на остан-нього відповідальності за невиконання такої операції, втрату або пошкодження майна [66, с.44].

У господарському праві необережність поділяється на легку і грубу, хоч критеріїв їх розмежування немає ні в законодавстві, як і не окреслено чітких їх контурів у судовій практиці та літературі. Все залежить від характеру вимог, які не додержані особою у тій чи іншій ситуації.

Відмінність між грубою і простою необережністю виявляється в тому, що при грубій необережності бор-жник не виявляє очевидно необхідної дбайливості та обачності для належного виконання зобов'язання. Для простої необережності характерне те, що боржник ви-являє дбайливість і обачність, однак не вживає всіх за-ходів, що залежать від нього, для належного виконання зобов'язання.

Провину в формі грубої необережності практично не-можливо відрізнити від умисної провини. Принаймні, ні кредитор, ні суд не спроможні визначити, чи мав бор-жник початкові наміри не виконати зобов'язання або виконати його неналежним чином, чи створити немож-ливість його виконання.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у сфері відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стягнен-ня неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина є або припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в пору-шенні зобов'язання. Тут має місце неповний склад правопо-рушення.

Особливістю господарсько-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.

У відповідальність без вини (крім дії непереборної сили) пропонується встановити для осіб за порушення