регулює відносини, що складаються між рівноправними і незалежними (автономними) суб’єктами. У майновому обороті порушення обов’язків одним учасником завжди спричиняє порушення прав іншого учасника. Тому майнова санкція, застосовувана за допущене правопорушення, завжди має своєю метою відновлення порушеного права потерпілого. Ті ж окремі випадки, коли законодавство передбачає звернення санкцій на користь держави, становлять собою виняток, що підтверджує загальне правило, і свідчать про те, що допущене правопорушення торкається інтересів держави і суспільства (публічні інтереси), що і визначає застосування примусових заходів конфіскаційного характеру. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
По-третє, одна з основних особливостей господарсько-правової відповідальності полягає у відповідності розміру відповідальності розміру заподіяної шкоди чи завданих збитків. В деякій мірі можна говорити про межі господарсько-правової відповідальності, що визначаються її компенсаційним характером і внаслідок цього необхідністю еквівалентного відшкодування потерпілому заподіяної шкоди чи завданих збитків, тому що кінцева мета застосування господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні майнового стану потерпілої сторони.
Наприклад. Відповідно до ст. 13 Закону України “Про зв’язок” [14] за невручення або несвоєчасне вручення телеграм з підприємства зв’язку на користь споживача стягується неустойка у розмірі 25 відсотків вартості послуг. Покупці, які не сплатили повністю або частково суми за об’єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об’єкт (ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна” [20], п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об’єкти приватизації” від 21 серпня 1997 року). Згідно зі ст. 14 Закону України “Пор державний матеріальний резерв” [15] за прострочення поставки, недопоставку матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку у розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених матеріальних цінностей. Неважко помітити, що в даному випадку явно неспіврозмірно порушений обсяг відповідальності покликаний захищати саме публічні інтереси.
По-четверте, особливістю господарсько-правової відповідальності є застосування рівних по обсягу мір відповідальності до різних учасників майнового обороту за однотипні правопорушення. Зазначена особливість продиктована необхідністю забезпечення послідовного проведення принципу рівноправності учасників господарсько-правових відносин.
Послідовне проведення принципу рівноправності учасників майнового обороту, у тому числі й у справі застосування майнової відповідальності, стало можливим лише в умовах дії нового Господарського кодексу України, що передбачає конкретні положення, що забезпечують рівноправність суб’єктів господарсько-правових відносин. Навіть у відношенні держави й інших публічних утворень передбачено, що вони виступають у відносинах, що регулюються господарським законодавством, на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин - громадянами і юридичними особами [2].
Якщо ж із суті правовідносин випливає необхідність обмеження відповідальності, Кодекс вводить такі обмеження стосовно до окремих видів зобов’язань в однаковій мірі у відношенні обох сторін відповідного зобов’язання, а не стосовно до окремих категорій суб’єктів, як це мало місце раніше.
В окремих випадках Господарський кодекс України відходить від принципу рівної відповідальності учасників майнового обороту. Однак, як уже відзначалося, це пояснюється необхідністю забезпечення захисту слабшої сторони в господарсько-правових відносинах, або більш твердими вимогами до особи, що виконує зобов’язання при здійсненні підприємницької діяльності. Так, у договірних зобов’язаннях по контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції, на відміну від заготівника, несе відповідальність за порушення зобов’язання лише при наявності його провини. За договором прокату орендар, що допустив порушення правил експлуатації і зберігання майна, що послужило причиною недоліків в орендованому майні, відшкодовує орендодавцю лише вартість ремонту і транспортування майна.
Визначення сутності поняття господарсько-правової відповідальності робить необхідним чітко відмежувати це поняття від інших категорій господарського права, що, так само як і відповідальність, застосовуються у випадку порушення суб’єктивних цивільних прав і обов’язків.
У сучасних ринкових умовах, коли учасники майнового обороту мають у своєму розпорядженні реальну можливість вибору контрагента, необмежене застосування принципу реального виконання зобов’язань стосовно до договірних відносин стало неможливим.
Справа в тому, що чинний Господарський кодекс України по-новому вирішує питання про співвідношення обов’язку боржника нести відповідальність за порушення своїх зобов’язань і його ж обов’язку виконати це зобов’язання в натурі. Особливою гостротою відрізняється ця проблема в ситуації, коли як міра відповідальності застосовується триваюча неустойка (пеня). Справді, як бути у випадку, коли боржник, що допустив порушення зобов’язань, уже сплатив за це і збитки і неустойку? Чи може кредитор висувати свої вимоги другий, третій, четвертий раз і т.д.? Доки можна нараховувати пеню в зв’язку з невиконанням зобов’язання? Суть нового підходу полягає в різному регулюванні двох різних ситуацій.
По-перше, якщо сплата неустойки і відшкодування збитків викликані неналежним виконанням зобов’язання, боржник не звільняється від виконання зобов’язання в натурі. По-друге, якщо сплата неустойки і відшкодування збитків викликані невиконанням зобов’язання, боржник звільняється від виконання зобов’язання в натурі.
Досить значна дистанція між правовими наслідками відшкодування боржником