збитків і сплатою ним неустойки відповідно в першому і другому випадках викликає необхідність усвідомити відмінності між невиконанням зобов’язання і його неналежним виконанням.
При наближенні до даної проблеми можна відзначити, що як неналежне виконання зобов’язання можна кваліфікувати ситуації, коли боржник виконав своє зобов’язання в повному обсязі, але неналежним чином, наприклад: продавцем передані покупцю товари неналежної якості або некомплектні; підрядчик здав замовнику об’єкт із недоробками; перевізник видав одержувачу вантаж, ушкоджений при транспортуванні і т.п.
Факт невиконання зобов’язання, безумовно, має місце, коли боржник до терміну, в який зобов’язання повинно бути виконане, не приступив до його виконання.
Крім характеру допущеного порушення при невиконанні зобов’язання принципове значення для кредитора, чиє право порушене, мають наслідки застосування обраного ним способу захисту: пред’явивши позов про присудження до виконання зобов’язання в натурі (якщо таке виконання можливе), кредитор зберігає за собою право зажадати від боржника і сплати неустойки за наступні періоди. Заявивши позов про відшкодування збитків, кредитор тим самим припиняє зобов’язання і позбавляє себе можливості згодом пред’являти боржнику які-небудь вимоги. Таким чином, у даному випадку критеріями вибору оптимального способу захисту порушеного права для кредитора служать характер допущеного порушення і можливі наслідки застосування відповідного способу захисту, що забезпечують дотримання інтересів кредитора в тієї чи іншій конкретній ситуації.
В. П. Грибанов відзначав, що поряд з господарсько-правовою відповідальністю господарському праву властиві й інші форми і способи впливу на поведінку людей [48, с. 38].
Аналізуючи проблему відмінності заходів майнової відповідальності від заходів оперативного впливу, не можна не відзначити зростання ролі останніх у регулюванні майнового обороту. Це зв’язано, насамперед, з появою в тексті Господарського кодексу України норм про зустрічне виконання зобов’язань, що надають безпрецедентні права суб’єкту зустрічного виконання зобов’язань по застосуванню заходів оперативного впливу до контрагента, що не надав обумовлене договором виконання зобов’язання.
У практиці господарських судів і судів загальної юрисдикції нерідко виникали справи по спорах, пов’язаних з невиконанням чи неналежним виконанням різних договорів: купівлі-продажу, поставки, підряду і т.п., що поєднувала одна характерна риса: сторона, зобов’язана виконати зобов’язання (боржник), посилалася на те, що кредитор, що вимагає виконання, сам не виконав своє зобов’язання, передбачене цим же договором.
Зустрічним визнається виконання зобов’язання однієї зі сторін, що відповідно до договору обумовлено виконанням зобов’язань іншою стороною, іншими словами, зустрічне виконання зобов’язання - таке виконання, що повинне провадитися однієї зі сторін лише після того, коли інша сторона виконала своє зобов’язання. Необхідною умовою визнання зустрічного виконання зобов’язання є те, що така обумовленість послідовності виконання сторонами своїх зобов’язань повинна бути прямо передбачена договором. Права сторони, що здійснює зустрічне виконання зобов’язання, поставлені в залежність від дій іншої сторони по виконанню свого зобов’язання.
Широке застосування положень про зустрічне виконання зобов’язань у сполученні з наданням сторонам договірних зобов’язань додаткових прав по односторонньому відмовленню від виконання зобов’язань або призупиненню такого виконання свідчить про зростаючу ролі заходів оперативного впливу в регулюванні договірних зобов’язань.
1.2 Види господарсько-правової відповідальності.
У юридичній науці прийнято диференціювати цивільно-правову відповідальність на різні види. При цьому критерії розподілу можуть бути обрані в залежності від цілей такої диференціації. Можна зупинитися на двох критеріях, що дозволяють виділити основні види господарсько-правової відповідальності: підстава виникнення відповідальності і характер розподілу відповідальності між декількома порушниками.
У залежності від підстави виникнення відповідальності розрізняють договірну і позадоговірну відповідальність. Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов’язання, що виникло з договору [75, с. 485]. Так в разі невиконання або неналежного виконання зо-бов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кре-дитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зо-бов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неус-тойкою (штрафом, пенею). Законом або договором можуть бути передбачені ви-падки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бу-ти стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пе-ню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки.
Порушення зобов’язання, що виникло не з договору, а за іншими підставами, тягне позадоговірну відповідальність. Така відповідальність застосовується, зокрема, у випадку заподіяння шкоди особистому майну громадянина або майну юридичної особи, коли шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, що заподіяла шкоду .
Основна ж відмінність між договірною і позадоговірною відповідальністю, як прийнято вважати, полягає в тому, що договірна відповідальність настає у випадках не тільки передбачених законом, як це має місце при позадоговірній відповідальності, але і сторонами в договорі. При укладенні договору сторони вправі не тільки підвищити відповідальність у порівнянні з тієї, що встановлено законом, чи понизити її розмір (у випадку, якщо відповідальність визначена диспозитивною нормою), але й установити міри відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань на додаток до визначених законом.
Однак якщо говорити про відмінності між договірною і позадоговірною відповідальністю, то не можна не підтримати точку зору О.С. Йоффе, який підкреслював, що “позадоговірна відповідальність здійснюється шляхом встановлення між сторонами особливого зобов’язання по відшкодуванню заподіяної шкоди... Навпаки, договірна відповідальність особливого зобов’язання не породжує і здійснюється шляхом приєднання до існуючого між сторонами зобов’язання нового обов’язку порушника (по відшкодуванню збитків, сплаті штрафів і т.п.)” [55, с. 88].
Особливого розгляду заслуговує такий вид відповідальності, як відшкодування