У пункті 2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, по-в’язаних з відшкодуванням шкоди" від 1 квітня 1994 р. [76, с.83-84] звертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналеж-ним виконанням зобов’язання, що виникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язан-ня, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров’я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров’ю або майну споживача товарами (робо-тами, послугами) неналежної якості (ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів") [11].

Раніше, в господарському законодавстві, були відсутні норми про відшкодування моральної шкоди. Більш того, деякі відомі правознавці вважали неприпустимою майнову компенсацію моральної шкоди [88, с. 66]. Приміром, Г.Ф. Шершенєвич вважав, що “моральна шкода, заподіяна порушенням чужого права, що не піддається оцінці на гроші, не може бути відшкодована юридичними засобами, наприклад, у випадку особистої образи, тому що між моральною шкодою і матеріальною винагородою немає загального співвідношення. Тому такі недозволені порушення суб’єктивного права, що не з’єднані з майновою шкодою, не підходять під поняття цивільного правопорушення, наприклад випадок співжиття з чужою дружиною, хоча практика англійських судів є прикладом протилежного погляду, що допускає стягнути збитки з коханця дружини” [64, с.392-393].

Моральна шкода відшко-довується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування май-нової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з ураху-ванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страж-дань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов’язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є запо-діяння цієї шкоди. До обставин, що усувають протиправність, належать, зокрема, здійснення права, виконання закону, необхід-на оборона, крайня необхідність і деякі інші.

Вина заподіювача моральної (немайнової) шкоди в будь-якій формі (умисел або необережність) і ступені (проста необачність і груба необережність), є умовою відповідальності. Заподіювач моральної (немайнової) шкоди звільняється від відповідальності по відшкоду-ванню моральної шкоди, якщо доведе, що шкода запо-діяна не з його вини. Винятком можуть бути випадки, прямо передбачені законом.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівни-ком під час виконання трудових обов’язків, відпові-дальність несе організація, з якою цей працівник зна-ходиться в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (ст. ст. 130, 132-134 Кодексу законів про працю), якщо спеціальною нормою закону не встановлене інше (наприклад, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, п.8 постанови Пленуму Верховного Су-ду України від 31 березня 1995 р.) [19].

Форма і ступінь вини в зобов’язаннях по відшко-дуванню моральної (немайнової) шкоди враховується у випадках так званої змішаної відповідальності.

У разі заподіяння громадянинові або організації моральної (немайнової) шкоди неправомірними винни-ми діями декількох осіб, розмір відшкодування визна-чається з урахуванням ступеня вини кожного з них.

Суб’єктами правовідносин з відшкодування мо-ральної шкоди є потерпілий і заподіювач. Ними можуть бути як громадяни, так і організації.

Потерпілим може бути визнаний будь-який грома-дянин незалежно від віку і обсягу дієздатності.

У відповідності до Цивільного кодексу України та іншими нормами законодавства, регулюючими ці відносини, заподіяна мо-ральна (немайнова) шкода відшкодовується особі, пра-ва якої були порушені неправомірними діями (бездіяль-ністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій заподія-на моральна шкода, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями без-посередньо були порушені їх права (п.7 постанови Пле-нуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р.).

Заподіювачем моральної шкоди може бути будь-який громадянин, незалежно від обсягу його дієздатності, а та-кож юридична особа. Дієздатний громадянин несе перед потерпілим відповідальність за заподіяну моральну шко-ду, якщо не доведе, що шкода заподіяна не з його вини.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалеж-но від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шко-ди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру і обсягу заподіяних позивачеві моральних або фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

У господарсько-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно під роз-поділу прав та обов’язків між суб’єктами зобов’язання із мно-жинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та до-даткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за пору-шення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов’язання мас місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кре-диторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов’язання у певній частці (пайці). При-пускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. В зобов’язаннях, які виникли з част-кових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов’язок боржника виконати зобов’язання визначається у частках, що встановлюються договором . При частковій відповідальності кожна із зобо-в’язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку про-порційно до розміру своєї частки спільного боргу.

Солідарні зобов’язання виникають тоді, коли вони передба-чені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов’язання.

Для тих випадків, коли має місце зобов’язання з множинністю осіб, тобто в зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів чи боржників, загальним правилом є положення про частковий характер цих зобов’язань і про часткову відповідальність за їх порушення. Іншими словами, кожен боржник