Виконання зобов’язання цілком або частково може бути покладено на третю особу, що не бере участі в ук-ладеному договорі. Покладення можливе в тому випад-ку, коли сторонами, що здійснюють таке покладення, є як громадянин, так і організація. Покладення може бу-ти зроблене як боржником, так і кредитором. В силу загального правила рівності сторін в господарському правовідношенні боржник може покласти виконання покла-деного на нього обов’язку на третю особу, а кредитор має право покласти на третю особу прийняття виконання від боржника (що також буде регулюватися правилами даної статті). Так, оптово-закупівельна фірма (боржник) за договором постачання з підприємством-виробником (третя особа) може доручити йому відвантажити продук-цію безпосередньо споживачеві (кредитору) (транзитне постачання). Незважаючи на те, що споживач не знахо-диться у договірних відносинах з виробником продукції, він зобов’язаний її прийняти, а виробник, пов’язаний з оптово-закупівельною фірмою договором, зобов’язаний відвантажити продукцію безпосередньому споживачеві. При цьому боржник повинен бути стороною договору з кредитором (споживачем) і третьою особою, на яку бу-ло покладено виконання (виробник).
Так, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області по справі за позовом К.М. до В.А. про розірвання договору купівлі-продажу з відшкодуванням шкоди, за апеляційною скаргою К.М. на рішення Долинського районного суду від 12 листопада 2001 року задоволено апеляційну скаргу на рішення Долинського районного суду К.М. з підстав надання В.А. за договором купівлі-продажу речей неналежної якості, при цьому недоліки не були застережені В.А.
При розгляді різних прикладів відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірного зобов’язання, виконання якого покладено боржником на третю особу, особливої уваги заслуговують передбачені чинним законодавством норми про відповідальність банків за невиконання чи неналежне виконання платіжного доручення. Не секрет, що серйозна розмова про відповідальність банків за порушення правил здійснення розрахункових операцій може вестися лише в тому випадку, якщо визнати, що за зазначені порушення банки повинні нести відповідальність у формі повного відшкодування збитків, включаючи як прямі витрати платників - клієнтів банків, викликані цим порушенням, так і їхню упущену вигоду. Саме про це говорить Кодекс, установлюючи норму, відповідно до якої у випадку невиконання чи неналежного виконання доручення клієнта банк несе відповідальність на підставах і в розмірах, що передбачених ст. 1073 Цивільного кодексу [3].
Отже, підсумовуючи все вищевикладене по першому розділу роботи можна прийти до наступних висновків:
1. Господарсько-правова відповідальність як різновид юридичної відповідальності — це покладення на правопорушника основаних на законі неви-гідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додат-кового.
2.Існують два критерії, що дозволяють виділити основні види господарсько-правової відповідальності: підстава виникнення відповідальності і характер розподілу відповідальності між декількома порушниками.
У залежності від підстави виникнення відповідальності розрізняють договірну і позадоговірну відповідальність. Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов’язання, що виникло з договору.
Позадоговірна відповідальність – це порушення зобов’язання, що виникло не з договору, а за іншими підставами. Така відповідальність застосовується, зокрема, у випадку заподіяння шкоди особистому майну громадянина або майну юридичної особи, коли шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, що заподіяла шкоду.
3.Залежно під роз-поділу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання із мно-жинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та до-даткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за пору-шення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.
Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кре-диторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці (пайці).
Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передба-чені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання.
Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов'язання і одне, і друге порушені.
Розділ ІІ. Підстави та умови господарсько-правової відповідальності
Протягом багатьох років у юридичній науці панувало думка, відповідно до якої необхідною підставою господарсько-правової відповідальності визнавався деякий “склад цивільного правопорушення” [58, с.141].
Дану позицію розділяють і багато сучасних авторів [62, с.175]. На думку Г.К. Матвєєва, наприклад, “наявність складу господарського (і всякого іншого) правопорушення загальне і, як правило, єдина підстава господарсько-правової відповідальності. Інакше кажучи, склад правопорушення є тим юридичним фактом, що породжує правовідношення між правопорушником і потерпілим і створює визначені домагання потерпілого й обов’язку порушника по відшкодуванню збитку, заподіяного протиправною дією” [47, с.5].
Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною – склад господарського правопорушення.
Під складом цивільного правопорушення одні автори розуміють сукупність визначених ознак правопорушення, що характеризують його як достатню підставу відповідальності, інші — сукупність загальних, типових умов, наявність яких необхідно для покладання відповідальності на порушника цивільних прав і обов’язків і які в різних сполученнях зустрічаються при будь-якому господарському правопорушенні [91, с. 341]. Незважаючи на термінологічні розходження, у доктрині цивільного права міцно затвердилося положення про склад господарського правопорушення як загальної і по більшій частині єдиній підставі господарсько-правової відповідальності.
Традиційним представлявся склад господарського правопорушення, що звичайно складається з наступних підстав (чи умов) правопорушення: протиправна дія (бездіяльність), шкода (чи шкідливі наслідки); причинний зв’язок між протиправною дією (бездіяльністю) і шкідливими наслідками, що наступили; вина правопорушника.
Особливу точку зору у відношенні структури складу правопорушення і його складових елементів має С.С. Алексєєв, що сформулював свою позицію в такий спосіб: “Якщо класифікувати загальні ознаки складу господарського правопорушення, єдині як для “договірної”, так і для “позадоговірної” відповідальності, то їх варто