Інша мова, чи доцільно залучати до управління державою осіб, які нібито і не бажають цього, бо не змінили свій громадянський юридичний стан на громадянство України. Але гідно спочатку розібратися, чому дана категорія осіб не зробила цього? І раніше були намагання законодавця залучити етнічних українців та їх нащадків, які мали бажання повернутися на Батьківщину і підтвердити українське громадянство, за умови що, вони не перебували у громадянстві іншої держави до останнього часу (до 31 грудня 1999 р.), користуватися спрощеним порядком його отримання (ч. 3 ст. 2 Закону). Ці норми належним чином не були сприйняті, тому не досягли бажаного результату. Більшість громадян, що емігрує за кордон, робить це суто з економічних підстав, а ті що вже тривалий час проживають там, й могли б отримати громадянство України за національною належністю, до цього часу цього не зробили, знову-таки, з тих причин, що їх задовольняють економічні та соціальні умови існування там. Це аж ніяк не свідчить про те, що дані категорії осіб — «вороги України», або їм абсолютно байдужа її подальша доля, а також про відсутність у них патріотизму [15; 316 с.].

Негативними сторонами запровадження подвійного громадянства є загроза можливого опосередкованого втручання у внутрішні справи України з боку іноземних держав — впливати на політичну свідомість даної категорії осіб тощо. Однак цей недолік можна усунути, обмеживши право осіб з подвійним громадянством займати лише певні посади в органах виконавчої влади держави. Для того щоб запобігти зловживанню подвійним громадянством, необхідно дозволити його мати тільки у односторонньому порядку — іноземним громадянам, залишаючи єдине громадянство для тих, хто зараз його має, а також для тих, хто захоче повністю поміняти громадянство на українське.

18 січня 2001 року Верховна Рада України прийняла у новій редакції Закон України "Про громадянство України". Він гарантує одне з невід'ємних природних прав людини — бути громадянином Української держави.

Інститут громадянства має визначальне значення як для активного процесу державотворення, так і для визначення правового статусу осіб, що проживають в Україні.

Саме громадянство дає людині можливість повною мірою користуватися політичними, економічними і соціальними правами та свободами в Україні та покладає на неї певні обов'язки.

Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках.

Громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Перш ніж висвітити, які саме зміни було внесено в нову редакцію Закону про громадянство України, слід для наочності зробити невеличкий екскурс у зовсім недавню історію його законодавчого регулювання.

Першим державно-правовим актом, що визначив громадянство України, стала [9 "Декларація про державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою Української РСР 16.07.1990 р.]

З прийняттям Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. "Акту проголошення незалежності України" перед Україною постало складне завдання: у стислі строки, зумовлені припиненням існування СРСР та його громадянства, розробити власне законодавство, яке б на сучасному рівні регулювало проблеми громадянства України і питання правонаступництва у сфері громадянства в Україні.

Українська держава обрала основоположним принципом при вирішенні цієї проблеми так званий "нульовий варіант".

Це означало, що громадянами України визнавалися всі особи, які на час набрання чинності Закону України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) постійно проживали на її території.

Цей принцип унеможливив загострення суспільно-політичної ситуації, що мала місце в ряді інших незалежних держав, бувших республіках СРСР, які в законах про громадянство застосували інші підходи.

Як наслідок - за цим законом громадянство України здобули понад 50 мільйонів осіб.

Але проблеми громадянства протягом перехідного періоду зазнавали певної еволюції, а тому об'єктивно до Закону "Про громадянство України" не раз вносились зміни і доповнення в 1993, 1994 та 2000 роках.

Вони, перш за все, торкались положень щодо визначення належності до Українського громадянства вихідців України, зокрема — розширення кола осіб, на які поширюється "нульовий варіант".

Україна намагалась створювати та удосконалювати таке законодавче поле, яке б максимально враховувало б потреби людей у набутті її громадянства.

Як свідчить сучасна міграційна ситуація в Україні, такий підхід був цілком виправданий. Про що, не раз констатувалося на різних рівнях, в тому числі і на міжнародному.

Проте, цей динамізм удосконалення законодавства з питань громадянства не дав змоги повною мірою враховувати всі проблеми, які народжувалися у житті.

Істотною вадою було те, що питання громадянства регулювалися не лише Законом "Про громадянство України", а й іншими нормативно-правовими актами, в тому числі актами центральних органів виконавчої влади.

Ось чому назріла нагальна потреба в удосконаленні законодавства України з питань громадянства, враховуючи набутий вітчизняний та зарубіжний досвід з вирішення цих проблем.

Що ж саме трансформувалося в нову редакцію Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року, який почав діяти з 1 березня 2001 р., тобто з моменту його публікування, в тому числі і в газеті "Голос України" №42 (2542).

Найістотнішим є те, що закон про громадянство приведено у повну відповідність з Конституцією України шляхом гарантування вимог пункту 2 статті 92, згідно з яким громадянство має визначатися винятково законами України.

В законі чітко визначено повноваження Президента України, вищих та центральних державних органів виконавчої влади України, які беруть участь у розв'язанні питань громадянства України.

У новому законі "Про громадянство України" викладено право