адміністрація (менеджери), які здійснюють регулювання фінансових потоків і зацікавлені в тому, щоб вкладені інвестиції тривалий час знаходилися в їхньому розпорядженні, а також в направленні отриманого прибутку на реінвестування. Вони можуть мати і корисливі інтереси: невиправдані заробітні плати, високі премії, невиправдані відрядження, нераціональне використання матеріальних та інших ресурсів;

посередницькі структури, що обслуговують інвестиційний процес, наприклад незалежні реєстратори, на послуги яких витрачається частина отриманого прибутку[59, с.355].

Харківський дослідник В. Ю. Полатай виділяє такого учасника інвестиційних відносин, як реципієнт (особа, яка отримує інвестиції з метою їх подальшої реалізації)[46, с.11-12].

Втім, слід зазначити, що: 1) одержувач інвестицій та реципієнт виконують подібні ролі, а зміст цих понять – тотожний (в перекладі з латини реципієнт – той, хто одержує); 2) поняттям «реципієнт» оперує Закон України «Про захист національного виробника від субсидованого імпорту» (п. 17 ст.1 та ст.11), визначаючи його як суб’єкта господарсько-правових відносин, що отримує грошові суми або дохід від руху товару, який субсидується у розумінні цього Закону)[22, с.25].

Інвестування здійснюється в певні об’єкти. Об’єктом інвестиційних правовідносин може бути те, заради чого суб’єкти вступають у відносини з метою здійснення своїх законних прав та інтересів і на що спрямовані їхні суб’єктивні права та обов’язки[58, с.66].

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

нові і модернізовані основні й оборотні кошти;

цільові грошові вклади;

науково-технічна продукція;

права на інтелектуальну власність;

майнові права;

інші об’єкти власності[21, с.72-73].

Об’єкти інвестування – це об’єкти господарської (комерційної та некомерційної) та інших видів суспільної діяльності, в які вкладаються інвестиції. Ними можуть бути: будівлі, споруди (основні фонди), статутний (складений) капітал, виробництво, устаткування, обладнання, технології, об’єкти соціальної сфери (будівництво лікарень, дитячих садків, пансіонатів для людей похилого віку), культури (реставрація пам’яток архітектури), довкілля (відновлення лісового фонду, очищення водоймищ тощо). За загальним принципом, інвестування може здійснюватися у будь-які об’єкти, щодо яких законом не встановлено заборони чи обмеження. Так, наприклад:

інвестори приватної та колективної форм власності (включаючи й іноземних інвесторів) не можуть: а) використовувати корпоративну форму інвестування щодо державних та комунальних унітарних підприємств, які не підлягають приватизації; б) здійснювати інвестування у надра без отримання у встановленому порядку спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами; в) вкладати інвестиції в об’єкти права державної та права комунальної власності, визначені для передачі в концесію, без укладення концесійного договору; г) порушувати інші вимоги та обмеження, встановлені інвестиційним законодавством на захист публічних інтересів;

державні унітарні підприємства не можуть використовувати корпоративну форму інвестування (крім створення відокремлених підрозділів, філій, представництв) з огляду на встановлену відповідним Декретом заборону створювати підприємницькі структури та брати в них участь (крім будівельних підприємств та організацій, що здійснюють інвестування за межами України);

інвестування приватними підприємцями в об’єкти права державної та комунальної власності може здійснюватися у певних формах (зазвичай, договірній) без переходу права власності до інвестора (за винятком об’єктів приватизації) та з дотриманням встановленого порядку (здебільшого – на конкурсних засадах)[22, с.26].

При цьому забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом[21, с.73].

Суб’єкти інвестиційної діяльності наділені певними інвестиційними правами та несуть інвестиційні обов’язки. Зазначені права та обов’язки можуть бути як загальними (стосуються всіх інвестиційних правовідносин), так і спеціальними (стосуються окремих інвестиційних правовідносин, наприклад, концесійних)[58, с.61].

Зміст інвестиційних відносин – це взаємодія, поведінка (діяльність) учасників відносин, що ґрунтується на їх правах та обов’язках; права та обов’язки інвесторів та інших учасників інвестування, визначаються законодавством, належним чином затвердженим інвестиційним проектом, наданими дозволами (ліцензіями), установчими документами зазначених осіб та укладеними між ними договорами[22, с.26-27].

Суб’єктивні інвестиційні права – це міра можливої поведінки учасників інвестиційної діяльності, а суб’єктивні інвестиційні обов’язки – це міра належної (необхідної) поведінки. З метою усвідомлення структури правовідносин ці права поділяють на абсолютні та відносні.

В абсолютних інвестиційних правовідносинах суб’єкту протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб з пасивним обов’язком не протидіяти здійсненню права. Таким є право власності інвестора, право суб’єкта формувати результати інвестиційної діяльності тощо. До відносних належать права з кореспондуючим їм обов’язком, найчастіше позитивного характеру, інших суб’єктів. Такими є правовідносини, що виникають унаслідок укладення договорів[58, с.61].

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає основні права та обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності, поділяючи їх на: 1) загальні для всіх учасників такої діяльності права та обов’язки та 2) спеціальні – для інвестора. Перша категорія прав та обов’язків основному є характерною для суб’єктів господарювання і збігається з відповідними положеннями Господарського кодексу. Тому в Законі «Про інвестиційну діяльність» про них згадується або побіжно, або виділяються специфічні – для сфери інвестування права та обов’язки. Акцент робиться на правах та обов’язках інвестора.

Відповідно до ст. 7 Закону за інвестором закріплюються такі права:

розміщення інвестиції у будь-яких об’єктах, крім тих, інвестування в які заборонено розміщувати або обмежено законодавством України – як невід’ємне право інвестора, що охороняється законом;

самостійно визначати цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестування, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів;

за власним рішенням передавати на договірних засадах іншим особам (громадянам та юридичним особам) з дотриманням встановленого законом порядку права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення;

залучати для інвестування фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів та позик; майно інвестора,