Позитивні зрушення у законотворчому процесі, який дозволив значно поліпшити інвестиційний клімат в Україні почалися з прийняттям Верховною Радою України низки кодексів, які є основоположними нормативно-правовими актами, що покликані врегулювати відносини у різноманітних сферах господарювання, в тому числі із залученням іноземних інвестицій. Починаючи з 2001 року парламент прийняв Цивільний, Господарський, Митний, Земельний та Бюджетний кодекси України, що значно вплинуло на підвищенні рейтингу України як інвестиційно привабливої держави[32, с.9].

Узагальнюючи, можна сказати, що свій початок правове регулювання інвестиційною діяльністю бере з Радянського Союзу, де ще не було достатньою мірою врегульовані питання інвестиційних відносин. Проте, з розвитком суспільства і ринкових відносин, а також з проголошенням Україною незалежності вітчизняне законодавство пішло шляхом створення комплексних нормативно-правових актів з метою правового регулювання інвестиційних відносин.

2.2. Поняття і система інвестиційного законодавства

Глибока трансформація й модернізація економіки та соціальної сфери України неможливі без широкого залучення у великих розмірах середньо- і довгострокових фінансових ресурсів як на загальнодержавному й місцевому рівнях, так і на рівні окремих підприємств та їхніх об’єднань[57, с.68].

Відносини, що складаються в процесі організації, безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності та управління нею, як правило, зазнають нормативно-правового регулювання – за допомогою актів законодавства, правових документів локального характеру – установчих, внутрішніх, а також договорів інвестиційного характеру. Хоча всі правові джерела виконують важливу роль у регулюванні інвестиційних відносин, однак провідне місце серед них посідає інвестиційне законодавство як сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини – щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування[22, с.30].

В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку інвестицій та підвищення ефективності їх використання.

Інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства. Йому притаманні риси, характерні для господарського законодавства, зокрема:

розгалуженість і велика кількість нормативних актів, причини цього: об’єктивні – складність відносин у сфері інвестування, динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб’єктивні – недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення;

наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих і локальних;

відсутність інвестиційного кодексу.

В інвестиційному законодавстві домінує принцип рівності в регламентації прав вітчизняних та іноземних інвесторів, і відповідно до цього принципу має формуватися система нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері інвестування[22. с.31].

За завданням та обсягом правового регулювання у сфері інвестиційної діяльності серед цієї системи актів, на думку В.П. Нагребельного, можна виділити дві основні групи:

комплексні законодавчі і підзаконні акти, які мають універсальний характер і встановлюють основні принципи та загальні положення правового регулювання діяльності на території України вітчизняних та іноземних інвесторів;

предметні або рамкові законодавчі та підзаконні акти, які спеціально орієнтовані на регламентацію правового режиму інвестиційної діяльності чи її конкретних організаційних та правових форм, легалізованих в Україні[38, с.201].

Інвестиційне законодавство як форма реалізації інвестиційного права містить широке коло нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Основу нормативно-правових актів, що регулюють цей вид діяльності, складають, безумовно, закони. Разом з тим особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності є те, що відносини регламентуються широкою системою підзаконних нормативних актів[58, с.52].

Система інвестиційного законодавства – це розташування масиву інвестиційно-правових норм з врахуванням зв’язків і залежностей між ними. Спеціальне інвестиційне законодавство – це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки.

Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми, що визначають основні засади організації та здійснення інвестування, загальні вимоги до її суб’єктів, правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу, та однаковою мірою стосуються всіх суб’єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини[22, с.31].

У сфері інвестиційної діяльності діють положення Конституції України щодо забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ст. 13); права власності (у т.ч. інтелектуальної) (ст. 41); права на підприємницьку діяльність (ст. 42); основних засад законодавчого регулювання у сфері економіки (ст. 5, 7-9, 91) тощо; положення кодексів: Цивільного кодексу України; Господарського кодексу України, зокрема щодо правового регулювання інноваційної діяльності (глава 34), іноземних інвестицій (глава 38), спеціальних (вільних) економічних зон (глава 39), концесії (глава 40) тощо; Господарського процесуального кодексу щодо вирішення господарських спорів; Кодексу законів про адміністративні правопорушення України щодо адміністративної відповідальності; Земельного кодексу України щодо використання земельних ділянок під забудову (ст. 62, 68, 69) та ін[58, с.53].

У Господарському кодексі України окремі норми можна віднести до основних положень інвестиційного права, зокрема: ст.6 – щодо загальних принципів господарювання, які значною мірою збігаються з принципами інвестування; положення глави 2, які визначають основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання[2].

Важливі положення універсального характеру містяться в Цивільному кодексі України від 16.01.2003р. це стосується, насамперед, ст. 13, яка визначає межі здійснення цивільних прав і відповідно – необхідність дотримання учасниками цивільних відносин прав та законних інтересів інших осіб, моральних засад суспільства, вимог антимонопольно-конкурентного та природоохоронного законодавства, а також необхідність їх утримання від зловживання правом в іншій формі.

Стрижнем загальної частини спеціального інвестиційного законодавства залишається Закон України від 18.08.1991 р. «Про інвестиційну