2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, ? уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, ? керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Основною функцією головного розпорядника бюджетних коштів є отримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доведення їх у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) та здійснення внутрішнього контролю за повнотою надходжень і витрачанням ними бюджетних коштів.

Правовий статус органів місцевого самоврядування визначається Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. [79]. Відповідно до ч. 8 ст. 27 цього закону одним із владних (самоврядних повноважень) виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях.

Проаналізувавши наведені норми законів, можна зробити висновок, що стороною договорів поставки товарів для державних потреб є наділений відповідними повноваженнями орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, який іменується замовником та укладає відповідний договір від імені держави Україна. Такої ж точки зору дотримується і В.М. Годунов, який зазначає, що державний замовник укладає державний контракт від імені Республіки Білорусь при поставках, роботах та послугах для республіканських державних потреб і від імені адміністративно-територіальної одиниці – при поставках, роботах та послугах для місцевих потреб [60, с.13].

Іншою стороною є виконавець державного замовлення (постачальник) – суб’єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари для задоволення пріоритетних державних потреб.

Стаття 2. Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» зазначає: «для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності – монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.

Суб'єкт господарювання, ? а ним згідно із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» є зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа ? суб'єкт підприємницької діяльності, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, ? особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код ? для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи ? платника податків та інших обов'язкових платежів ? для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Варто зауважити, що суб’єктний склад договору поставки, що регулюється нині ЦК та ГК України дещо різниться, а саме: відповідно до ГК України (ч.3 ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб’єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК України (ч.1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб’єктом підприємницької діяльності. Проте, в Законі України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), а отже, поняття суб’єкти підприємництва, що міститься в ЦК України, є більш вужчим поняттям, ніж суб’єкти господарювання. На наш погляд, застосування договорів поставки в цілому, а не тільки поставки товарів для державних потреб, можна поширити на суб’єкти господарювання, а не тільки на суб’єкти підприємництва.

2.2. Порядок укладення договору поставки товарів

для державних потреб

В основі укладення договору лежить принцип свободи договору. Громадяни і юридичні особи вступають у договірні відносини за своєю волею й в своїх інтересах, вони вільні у встановленні своїх прав та обов’язків і у визначенні будь – яких умов договору, що не суперечать законодавству. Ці положення покликані забезпечити нормальне функціонування цивільного