Виконання зобов’язання належними суб’єктами є однією з умов його належного виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК особисте виконання обов’язку боржником і особисте прийняття виконання кредитором є загальним правилом виконання зобов’язання. Винятки з цього правила можуть бути встановлені договором або законом чи випливати із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Важливою гарантією дотримання цієї умови виконання зобов’язання є положення ч. 2 ст. 527 ЦК, згідно з якими кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Винятки із встановленого правила щодо особистого виконання зобов’язання боржником і кредитором встановлені ст. 528 ЦК, в ч. 1 якої закріплений один із випадків участі інших (третіх) осіб у зобов’язанні, що має місце у разі покладення виконання. У випадку покладення виконання боржником на іншу особу кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, якщо з умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. Стороною в зобов’язанні залишається боржник, який і відповідає за порушення зобов’язання іншою особою (ст. 618 ЦК).

Наведені правила, встановлені загальними положеннями виконання зобов’язань, знайшли своє відображення і в спеціальних нормах, які регулюють відносини, що випливають із договору підряду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 838 ЦК підрядник, якщо інше не встановлено договором, має право залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результати їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником – як замовник.

Таким чином, як випливає з ч. 1 ст. 527 ЦК , виконання зобов’язання належними сторонами слід розглядати як: а) виконання зобов’язання належній особі і б) виконання зобов’язання належною особою [46, с.171].

Отже, умови договору поставки для державних потреб повинні бути виконані постачальником (виконавцем державного замовлення), який є стороною договору.

Спосіб виконання зобов’язання – це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання, якому присвячено ст. 529 ЦК. Спосіб виконання зобов’язання (одноразово у повному обсязі або частинами) обирають сторони при виникненні зобов’язання [46, с.172]. Ст. 529 ЦК встановлює, що кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Отже, виконання зобов’язання у повному обсязі, а не частинами є загальним правилом. В інший спосіб зобов’язання може виконуватись тоді, коли це встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Спосіб виконання зобов’язання визначається, як правило:

а) умовами укладених договорів (навіть у тих випадках, коли він визначений положеннями актів цивільного законодавства, але сторони можуть відступити від них, не порушуючи вимог ч. 3 ст. 6 ЦК);

б) загальними положеннями ЦК України (щодо неприпустимості виконання зобов’язання частинами, виконання часткових і солідарних зобов’язань, виконання зобов’язань внесенням боргу в депозит нотаріуса тощо);

в) нормами ЦК та інших актів цивільного законодавства, що регулюють окремі види договорів.

Тут слушною видається думка В.В. Луця, який зазначає, що спосіб виконання зобов’язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання [109, с.649]. Слід зауважити, що якщо мова йтиме про підрядні роботи за державним замовленням, а в більшості випадків це будуть будівельні роботи, то спосіб виконання такого зобов’язання буде тісно переплітатись із проектною документацією, будівельними нормами і правилами тощо.

Строк (термін) виконання – це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що складає об’єкт зобов’язального правовідношення [108, с.486]. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Т.В. Боднар сформульовано функції строку (терміну), як елементу належного виконання договірного зобов’язання, а саме:

а) дотримання умов щодо строку (терміну) виконання зобов’язання є підставою для визнання виконання у цій частині належним;

б) строк (термін) є тим мірилом відліку часу, зі спливом (настанням) якого виникає (припиняється) зобов’язання, а це означає, що по спливу строку (настання терміну) кредитор не має права вимагати виконання, а боржник не зобов’язаний виконувати, тоді як по настанні часу виконання боржник зобов’язаний виконати, а кредитор не має права відмовитись від прийняття належного виконання;

в) строк (термін) є критерієм, за яким розрізняють зобов’язання з визначеним строком виконання і зобов’язання з невизначеним строком виконання;

г) як прострочення виконання, так і дострокове виконання (за загальним правилом) вважаються неналежним виконанням;

д) строк є критерієм оцінки правомірності поведінки суб’єктів зобов’язання з точки зору її своєчасності;

е) за допомогою категорії «строк (термін) виконання» можна з’ясувати: чи мало місце в конкретному випадку прострочення виконання зобов’язання (неналежне виконання), чи його невиконання [47, с.15].

Отже, постачальник повинен передати (поставити) товар в строк, передбачений договором.

Крім цього, за загальним правилом, кредитор вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не вчинив відповідних дій, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків.

Місце виконання зобов’язання – це місце, де боржник має вчинити дії, що складають об’єкт зобов’язального правовідношення, а