На підставі наведеного, можна сформулювати визначення поняття „договору поставки товарів для державних потреб”:

За договором одна сторона – постачальник (виконавець державного замовлення) зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець (державний замовник) зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, відповідно до даного договору :

1. Постачальником виступає тільки відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування або організація, наділена державним органом правом розпоряджатися інвестиційними ресурсами, які формуються за рахунок коштів державного бюджету чи місцевих бюджетів.

2. Покупцем може бути суб’єкти господарювання, а саме: господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

3. Предметом даного договору є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного споживання, а саме речі та сукупність речей.

Аналіз існуючих норм щодо державних контрактів на поставку товарів для державних потреб, показує, що:

ці договірні зобов’язання виникають на підставі складного юридичного складу: прийняття адміністративного акту, оголошення результатів конкурсу та укладення договору на поставку товарів для державних потреб;

для органу державної влади, який виконує функції покупця, його укладення обов’язкове;

для постачальника укладення державного контракту зазвичай є обов’язковим, за винятком якщо виконання державного замовлення спричинить збитки виконавцям державного замовлення.

1.2. Загальна характеристика законодавства, що регулює відносини поставки товарів для державних потреб

Якщо звернутися до історії розвитку законодавства, що регулює закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти в Україні, то слід відзначити, що для цивільного законодавства Російської імперії, яке діяло у значній частині України, що входила до її складу, до 1917 р., була характерною і навіть традиційною наявність спеціальних актів законодавства, які забезпечували особливе регулювання відносин, пов’язаних із задоволенням потреб держави. Ще в дореволюційному цивільному законодавстві такі правовідносини регламентувались Положенням про казенні підряди і поставки (242 статті) [54, с.170-172]. Головним призначенням Положення про казенні підряди і поставки було встановлення однакових правил укладення різнорідних договорів із казною. Відповідно до ст.16 цього Положення потребами казни, для задоволення яких вона через уповноважених осіб вступала у відносини із приватними особами, були поставка речей (військових та корабельних снарядів та припасів, провіанту, фуражу, мундирного приладдя, будівельних та інших матеріалів та інструментів тощо), перевезення вантажів сухопутними або водними шляхами, роботи з будівництва та ремонту казенних будівель, шляхів, каналів, мостів та інших подібних об’єктів, утримання пошти та виконання інших земських повинностей. У Положенні значною мірою був деталізований суб’єктний склад таких відносин, предмет та зміст договору, порядок проведення торгів, за допомогою яких укладалися казенні підряди, забезпечення виконання казенних підрядів, відповідальність сторін за їх невиконання. З метою захисту казенних інтересів з тим, щоб поставки та підряди були вигідними для казни, Положенням встановлювався принцип гласності укладання таких договорів, які могли бути укладені трьома способами [89, с.300-301]:

1. Усні торги. При цьому казенні місця та особи повинні були довести до відома публіки усі подробиці договору, кількість, якість, строки та увесь порядок виконання сторонами так, щоб потім договір не потрібно було доповнювати іншими умовами, крім ціни та забезпечення завдатками.

Торги відбувалися за участю усіх претендентів. Під час їх проведення заповнювався лист, де зазначалися імена учасників і фіксувалися їх пропозиції до того часу, поки хтось з учасників не назве найнижчої ціни підряду. В такому записі ціни містилася пропозиція з боку кожного з претендентів, а казенна установа приймала ту пропозицію, яка була найбільш вигідною для неї.

На кожну поставку відбувався лише один торг із наступним переторгом, який в більшості випадків мав головне значення. Переторг мав бути проведений через три дні після закінчення торгу, усі бажаючі могли протягом цього терміну запропонувати ще вигідніші для казни умови. Після завершення торгів казенна установа мала надати договору належної форми.

2. Укладення договорів підряду за допомогою запечатаних оголошень. При укладенні договорів підряду за допомогою запечатаних оголошень казенна установа за допомогою публікацій запрошувала бажаючих вступити в договір, визначала його предмет і деякі умови, але оферти як такої не здійснювала, а тільки очікувала на неї. Пропозиції, що надійшли у запечатаних пакетах, розкривалися одночасно, і приймалася найбільш вигідна з них.

3. Третій різновид полягав у поєднанні двох попередніх. Тобто, ті претенденти, що бажали особисто прийняти участь в торгах, з’являлися у визначеному місці, де проводилися усні торги, а потім переторг. Інші ж претенденти, які не брали особистої участі в усних торгах, надсилали свої пропозиції в запечатаних конвертах. Після того, коли завершувались усні торги і переторг, відкривались запечатані оголошення і, якщо виявлялось, що серед них є більш вигідні умови, ніж ті, що були результатом переторгу, то претендент, від якого надійшло таке оголошення, обирався для укладення договору.

Слід відзначити, що у цивілістичній літературі кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя практично одностайно висловлювалася думка стосовно того, що договори поставки із казною підпорядковуються загальним правилам цивільного законодавства, а їх спеціальна регламентація значною мірою до сутності договорів не відноситься і має характер адміністративний, через що для науки цивільного права інтересу не представляє [111, с.534; 89, с.300].

Революція 1917 р. призвела до руйнування договірних відносин між казною