різноманітті". Таким чином Об'єднана Європа – це Європа регіонів, а не національних держав. На цьому принципі базується регіоналістична парадигма сучасної європейської інтеграції. Для України, яка зараз приймає багато зусиль у напрямку інтеграції до Європи та бажає виробити необхідні для цього життєві стандарти, це положення, на мій погляд, повинно мати істотне значення. Якщо бути неупередженим, а свідомо і об'єктивно оцінити територіально – етнічний розподіл України, то неможливо не помітити її дуже істотну регіональну відмінність. Адже Донбас не можна порівняти з Закарпаттям, Придніпров’ з Півднем. Кожний з цих регіонів має свої особливості, які відрізняють його від інших, і які водночас виступають об’єктивною основою для різного типу господарювання, для вироблення своєї моделі соціального розвитку. Крим у складі України – це унікальна територія. Можно назвати не менше, пьти постулатів, на яких базується кримська регіональна парадигма. Це – природна унікальність, історична своєрідність, поліетнічність Криму, специфічність господарського комплексу, геополітична значимість, яка, в разі негативного розвитку подій, може призвести до глобального міжнародного конфлікту.
З погляду на ці обставини, ми і вибирали такий шлях автономізації Криму, що дасть змогу впевнено розвиватись цьому реніону, збереже мир і спокій в Україні на шляху її утвердження як демократичної, незалежної правової держави.
На мій погляд, Україна може (при певних умовах, які будуть враховувати різні чинники – від особливостей історії до менталітету) поступово пройти шлях від унітарної держави до держави з елементами федералізації, не побоюючись за свій суверенітет і незалежність, тим більше, що ця тенденція стає вирішальною в новому політичному устрої світу.
Зауважимо також, що дестабілізація ситуації виникає не внаслідок регіоналізму, а коли
регіоналістичні проблеми вирішуються груьими, антигуманними та антидемократичними методами. В цьому контексті для молодої Української держави проблема Криму була своєрідним випробуванням на зрілість.
Ще раз підкреслимо, що майбутня Україна, на нашу думку, повинна бути централізованою державою з ознаками федералізації. Центр повинен делегувати регіонам такі повноваження, щоб вони самостійно проводили політику реформ, спираючись на етнічну та територіальну специфіку регіону, і брали за це на себе відповідальність. Крим для цього можно було б використовувати, як полігон де “відпрацьовуються” можливі варіанти реформ.
Зупинюсь тепер на самій проблемі Криму – її складових частинах, пройденому еволюційному шляху, а також можливих перспективах. Підкреслимо, що проблема Криму – це складний вузол своєрідних, специфічних питань, розв’язання яких можливе лише в комплексі і в ряді тих загальнодержавних проблем, з якими зіткнулась Україна на шляху становлення своєї державності. Розглянемо чотири найбільш важливі аспекти проблеми Криму. Територіальний аспект має міждержавну і внутрішньодержавну сторону. Політичне розв’язання першої складової частини передбачало прийняття відповідного документу, який би врегульовував відношення між Україною і Росією. Такий широкомасштабний Договір між Україною і Росією вже підписано і час покаже, чи він стане дійсно історичним документом, який буде регламентувати взаємовідношення між нашими країнами. Також вирішеним можна рахувати і внутрішньодержавний аспект після прийняття Конституції Автономної Республіки Крим. Хоча це не означає, що всі правові питання остаточно узгоджені.
Військово-стратегічний аспект кримської проблеми, пов’язаний з його особливим геополітичним розташуваннм і базуванням в Севастополі Чорноморського флоту Росії, в принциповому плані теж з’ясований, хоча ще й потребує цілої низки уточнень щодо окремих питань, пов’язаних з умовами базування Чорноморського флоту. Ці аспекти кримської проблеми мають суто державний характер. Вирішення їх є найкращим доказом того, що Україна свій іспит на зрілість гідно витримала, довівши світовій спільності, що вона послідовно дотримувалась дійсно правового, еволюційного процесу розв’язання кримських проблем. Дуже гостро стояв і по-різному оцінювався економічний аспект визначеної проблеми: з ким Криму бути вигідніше – з Росією, чи інтегруватися в економіку України. Проведений аналіз свідчить, що Криму вигідніше бути з Україною. Проте цього зараз замало. Куди важливіше сьогодні відповісти на запитання, яку модель економічного розвитку повинен вибрати Крим в умовах ринкових відносин. Це особливо важливо, якщо врахувати, що проведений нами ретроспективний аналіз розвитку Криму за 15 останніх років показав, що його сучасний господарський комплекс вичерпав свої можливості. Дослідження цієї проблеми свідчать, що майбутній господарський комплекс Криму повинен, по- перше, бути здатним функціонувати в автономному режимі і вирішувати два головних завдання – постійно збільшувати виробництво та прибутки, по-друге, вибираючи довгострокові орієнтири свого розвитку, Крим повинен базуватися на можливості повноцінного використання свого потенціалу, пов'язаного з унікальними природними умовами, вигідним геополітичним розташуваннм. При цьому треба обов’язково враховувати, що яких би господарських цілей ми не намагались досягти, екологічний потенціал Криму повинен не тільки не зменшуватись, а зростати. Кінцева мета зводиться до того, що Крим у майбутньому треба перетворити в курортно-рекреаційний і торгово-фінансовий центр міжнародного значення, з розвинутим морегосподарським комплексом, переробною промисловістю, а також спеціалізованим машинобудуванням і судобудівельними підприємствами. Звичайно, така перебудова господарського комплексу потребує великих капіталовкладень, целеспрмованих зусиль, перш за все - самого регіону. Проте, якщо ми дійсно бажаємо вирішити третій аспект кримської проблеми, цей шлях необхідно пройти.
Дуже складним і делікатнимявляється четвертий аспект кримської проблеми – міжнаціональний. Події 18 травня 1999 року це ще раз підтвердили. Важливість цього питання в тому, що ця проблема багатоаспектна, вона створена керівництвом бувшого Радянського Союзу, а вирішувати її зараз чомусь повинна тільки Україна.
Проте вона існує і, на мій погляд, потрібно негайно, на рівні держави, для Криму розробити концепцію міжнаціональної згоди, в основі якої повинен бути головний принцип – тільки враховуючи інтереси всіх без