Таким чином, керівництво України в офіційному політичному діалозі з ЄС, незалежно від власної позиції щодо визнання Косово, отримує зручну нагоду посилити тиск на Європейський Союз з метою схилити його до подвоєння зусиль у справі врегулювання «заморожених» конфліктах відповідно до принципів суверенітету та непорушності кордонів, передусім у Придністров’ї.

Висновок 4. «Де-юре суверенітет чи де-факто протекторат»?

Реалізований косовськими албанцями сценарій одностороннього проголошення суверенітету Косово заходить у серйозну суперечність із основними положеннями Плану Мартті Ахтісаарі.

План, представлений Раді Безпеки ООН у квітні 2007 року спеціальним посланцем ООН М.Ахтісаарі, встановлював низку зобов’язань та обмежень дій і актів для новоспечених органів влади Косово. Зокрема йшлося про дотримання не тільки загальноприйнятих норм і принципів поваги до прав людини, зафіксованих у міжнародних документах, а й прав етнічних меншин, спеціально окреслених для Косово в одному з додатків до Плану Ахтісаарі. Серед іншого вони включають право на культурний розвиток сербської та інших меншин, у тому числі через фінансову допомогу уряду краю, право на захист пам’яток історичної та культурної спадщини меншин, право на освіту мовою меншини, право на фізичний захист членів меншин від насильства та заборону дискримінації у будь-якій формі. Планом також передбачалася ґрунтовна децентралізація органів влади краю відповідно до Європейської Хартії самоуправління з метою посилення автономії сербської та інших етнічних спільнот. Уряд Косово зобов’язувався тісно взаємодіяти з Європейською комісією у встановленні фіскальної системи, погоджувати бюджет, передати під міжнародний контроль процес формування силових структур краю і т.д.

Верховний контроль над реалізацією цього далеко не вичерпного переліку зобов’язань уряду Косово мав здійснювати міжнародний цивільний представник, який таким чином перетворювався б на останню інстанцію у системі влади краю. Кандидатуру міжнародного цивільного представника, який одночасно обіймав би посаду спецпредставника ЄС по Косово, призначала б Рада Безпеки ООН із подачі Міжнародної наглядової групи (колишньої Контактної групи держав щодо Балкан). Термін його мандата не обмежувався б чіткими часовими рамками, а визначався б Міжнародною наглядовою групою залежно від стану виконання Плану Ахтісаарі. І, найважливіше, у краї зберігалася б присутність сил НАТО, які, згідно з Планом, отримали б затверджений ООН статус «міжнародної військової присутності».

У разі схвалення Радою Безпеки ООН, План Ахтісаарі набував би обов’язкової сили для представників косовської влади відповідно до Статуту ООН. Його реалізація означала б впровадження істотно обмеженого «суверенітету» Косово. Однак сьогодні План Ахтісаарі має лише «паперовий» статус. Із формально юридичної точки зору, План не має жодного значення, порівняно з правовими актами новопроголошеної держави, які, відповідно до принципу суверенітету, матимуть виключну обов’язкову дію на всій території краю. Декларація про незалежність Косово визнає чинність положень Плану Ахтісаарі, однак до моменту прийняття конституції Косово вона залишається політичною декларацією.

Дуже швидко лідери Косово відчують на практиці всі незручності повного застосування положень Плану. У зв’язку з цим неминуче з’явиться тенденція його довільного тлумачення та вибіркового виконання. У свою чергу, основним завданням дипломатії західних держав, передусім Європейського Союзу, стане добитися того, аби План Ахтісаарі набув обов’язкової юридичної сили на території Косово. У найближчій перспективі цього можна буде досягнути шляхом інкорпорації його положень до конституції краю, наприклад у вигляді перехідних статей. Ключову роль у цьому має відіграти спеціальна цивільно-поліцейська місія ЄС у Косово, до мандата якої входить експертна допомога в підготовці проекту конституції. Іншим, більш віддаленим у часі сценарієм може стати укладення відповідного міжнародного договору між Косово та ЄС. Однак на даному етапі його реалізація ускладнюється відсутністю єдиної позиції ЄС щодо визнання Косово. У кожному разі, юридична формалізація Плану Ахтісаарі, зокрема запровадження інституту міжнародного цивільного представника, означатиме обмеження суверенітету Косово та встановлення над ним певного міжнародного контролю.

Такий сценарій розвитку подій дасть можливість членам міжнародного співтовариства, зокрема державам — жертвам сепаратизму, продовжувати зберігати непрямий контроль. Передусім певний контроль над подіями в Косово може далі здійснювати Сербія через ЄС та/або Контактну групу держав щодо Балкан, добиваючись забезпечення повного виконання положень Плану Ахтісаарі у частині захисту сербської громади, культурних, економічних інтересів тощо. На цьому напрямі свобода дій Сербії як суверенної держави обмежується лише Статутом ООН та загальноприйнятими нормами міжнародного права. Наприклад, ніщо не заважає Сербії на даному етапі запропонувати ЄС встановити механізм взаємодії між Белградом і міжнародним цивільним представником у Косово/Спецпредставником ЄС щодо Косово «з метою сприяння» реалізації Плану Ахтісаарі. Попри всі застереження про унікальність ситуації з Косово, у разі необхідності в майбутньому цей досвід може виявитися цікавим для України, зокрема у врегулюванні придністровського конфлікту.

Висновок: Наведені вище висновки — далеко не остаточні й можуть потребувати суттєвих уточнень, з огляду на динамізм розвитку ситуації навколо Косово та глибокий і тривалий вплив, який вона матиме на розвиток міжнародно-правових норм і підходів до вирішення проблем «заморожених» конфліктів та сепаратистських рухів. Важливо, щоб розвиток подій навколо Косово сприймався в Україні зважено, неупереджено та прагматично, як джерело не тільки викликів, а й можливостей для захисту українських інтересів під час врегулювання схожих регіональних проблем.

ВИСНОВОК

У курсовій роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин, результатом якого стало вироблення та обґрунтування основних положень теорії