підтримку міжнародного миру і безпеки”, цілком відповідає таким критеріям. У новій “Стратегічній концепції Альянсу” від 24 квітня 1999 року [4] було визначено, що НАТО вважає себе відповідальною і за “розв’язання криз на периферії Альянсу” (п. 20). Таким чином, ми можемо констатувати, що, широко витлумачивши поняття “євроатлантичний регіон”, НАТО перебрала на себе функції керування регіональною безпекою на всьому Європейському континенті і не лише в тих межах, що були зазначені в ст. ст. 5 і 6 Північноатлантичної угоди від 4 квітня 1949 року.
Можна виділити основні напрямки в діяльності ООН у мирному вирішенні спорів (конфліктів): підтримка миру, тобто забезпечення присутності ООН у районі міжнародного конфлікту, що пов’язане з розгортанням військового, поліцейського або цивільного персоналу ООН; миротворчість, тобто дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючих до мирного вирішення спору з використанням арсеналу засобів, передбаченого в розділі VІ Статуту ООН, а також зупинити конфлікт і забезпечити збереження миру.
Так, 21 березня 2001 року на підтримку зусиль уряду Македонії по припиненню міжетнічного насильства було прийнято Резолюцію 1345 Ради Безпеки ООН , яка, підтвердивши територіальну цілісність колишньої югославської Республіки
2
3.Североатлантический договор от 4 апреля 1949 года // Действующее международное право. В 3-х томах. —М., 1997. — Т. 2. — С. 293-297.
4.Стратегічна концепція Альянсу // Путівник до Саміту НАТО у Вашингтоні 23-25 квітня 1999 року. — Брюссель, Офіс інформації та преси НАТО, 1999. — С. 47-60.
Македонія (п. 2) та підтримавши дії її уряду “по припиненню насильства у відповідності до принципів законності” (п. 5), трактувала дії албанських сепаратистів у Македонії як терористичні (п. 1) та закликала розпустити їхні збройні формування (п. 4), а керівників косовських албанців засудити дії їхніх одноплемінників (п. 9).[5] Найбільш важливим для уряду Македонії [6] був пункт 11 Резолюції, який “закликав держави і відповідні міжнародні організації розглянути питання про найефективніші шляхи надання практичної допомоги щодо подальшого посилення демократичного багатоетнічного суспільства в інтересах усіх …”. Тобто цим пунктом Рада Безпеки надавала можливість НАТО позитивно відповісти на багаторазові прохання уряду Македонії і приступити до миротворчої операції в Македонії7 . 29 червня 2001 року, ґрунтуючись на положеннях Резолюції 1345 РБ ООН, ст. 52 Статуту ООН, яка дозволяє “регіональним організаціям брати участь у вирішенні питань міжнародного миру та безпеки, які підпадають під їхню дію …”, угоді про статус НАТО в Македонії та зверненні президента Македонії до Північноатлантичної Ради в листі від 14 червня 2001 року з проханням про надання допомоги в подоланні кризи в Македонії, Північноатлантична Рада [7] прийняла рішення про проведення в Македонії короткострокової миротворчої операції по роззброєнню незаконних албанських формувань — “Своєчасні жнива”[8] , згідно з Оперативним планом НАТО № 10416 “Essential Harvest” від 20 червня 2001 року Місія Альянсу обмежувалася лише збиранням зданої зброї, забезпечення безпеки і
6
5.Цей пункт було виконано лідерами косовських албанців 23 березня 2001 року, коли І. Ругова, Х. Тачі і Р. Харадінай підписали спільну заяву із закликом до македонських албанців скласти зброю і повернутися до мирної праці (Лидеры албанцев Косова призвали боевиков в Тетово сложить оружие. 23.03.01. [Електронний ресурс]. —:www.gazeta.ru).
6 Білоцький С. Міжнародно-правове забезпечення миротворчих операцій НАТО, ООН та ЄС в Македонії// Український часопис міжнародного права. — 2003. — № 3. — С. 21.
7 Керівний політичний орган НАТО, рішення якого для набуття чинності підлягають ратифікації парламентами країн-учасниць.
8 Address to Parliamentary Party Leaders by NATO Secretary General, Lord Robertson. — Skopje. 29 August 2001 [Електронний ресурс]. —http://www.nato.int.
спокою в країні залишалося прерогативою Македонії. Для участі Альянсу у миротворчій операції завжди обов’язковою умовою була наявність мирної угоди між сторонами. Так було в Боснії і Герцеговині та в Косово. Такі вимоги НАТО є нормальними саме для миротворчих операцій. У випадку застосування примусових дій проти агресора згідно з главою VІІ Статуту ООН така угода не потрібна. Рішення про надіслання контингенту НАТО було схвалено на Північноатлантичній Раді 21 серпня 2001 року, потім згідно з процедурою НАТО його схвалили парламенти країн-членів НАТО, які зажадали взяти участь у миротворчій операції. 26 серпня 2001 року до Македонії з метою провести 30-денну операцію “Своєчасні жнива” по “збору озброєння в етнічних албанських озброєних угрупованнях” увійшло 4 800 військових НАТО. Основними завданнями операції “Своєчасні жнива” було визначено: збирання зброї і боєприпасів в албанських озброєних групах; транспортування зданої зброї і боєприпасів; транспортування до місць знищення і знищення зданої зброї і боєприпасів [9] . Ця операція фактично стала першою миротворчою операцією НАТО, яка проводилася без залучення підрозділів країн не членів, а також силами одних європейських членів НАТО без США. До того ж, при проведенні операцій ІФОР і СФОР в Боснії і Герцеговині та КФОР в Косово (Югославія) НАТО, хоча і фактично керувало операціями, але все ж мало прямі рішення про їхнє проведення з боку РБ ООН. У даному ж випадку існував лише заклик до “міжнародних організацій і держав розглянути питання про вжиття практичних заходів”11 . Та в принципі така згода і не потрібна в світлі ст. 52 Статуту ООН, що дозволяє діяльність регіональних міжнародних організацій в галузі миротворчості за згоди сторін.
Рада Безпеки ООН у Резолюції 1371 від 26 вересня 2001 року санкціонувала проведення іншої операції “Бурштиновий лис”, п. 5 якої передбачав “створення багатонаціональної присутності з безпеки в колишній югославській Республіці