людини сприяла прийняттю інших важливих міжнародно- правових документів, зокрема Декларації про права осіб, які належать до національних, релігійних та мовних меншин, ухваленою резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеєю ООН від 18 грудня 1992 р.[3] . Основні положення цього документу включають в себе певні принципи, які є визначальними у регулюванні міжетнічних відносин. По-перше, до них відносяться базові загальнолюдські цінності: гідність людської особистості; повага до основних прав людини і основних свобод для всіх без різниці рас і статі, мов та релігій; рівноправність великих та малих націй. По-друге, державний захист національної або етнічної, культурної, релігійної та мовної самобутності меншин і створення умов для його розвитку. По-третє, основні права меншин, якими є: користування здобутками своєї культури; сповідування своєї релігії; використовування своєї u1084 мови у приватному житті та публічно; створення власної асоціації; участь у прийнятті рішень на н а ц і о на л ь но м у і, за н ео бх і дн о ст і, регіональному рівні; встановлення і підтримування без будь-якої дискримінації вільні і мирні контакти з іншими членами своєї групи, з особами, приналежними до інших меншин, а також контакти з громадянами інших держав, з якими вони зв’язані національними, етнічними, релігійними та мовними узами. По- четверте, формування певних напрямів дій держав щодо забезпечення
основних прав та свобод осіб, що належать до національних меншин та ефективного.
3. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам. Принята резолюцией 47/135 Генеральной Ассамблеи // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С. 109-113.
їх використання без будь-якої дискримінації на основі певної рівності перед законом
У гармонізації міжетнічних відносин, де першочерговим є розуміння вимог і правового захисту національних меншин, важливе значення має Документ Копенгагенської наради-конференції з людського виміру НБСЄ . Тут, зокрема, наголошується на тому, що питання етнічних меншин можуть бути успішно вирішені лише в рамках демократичних політичних засад, які ґрунтуються на принципах прав державності і при діючому належному судочинстві. Далі в документі зазначено, що повага до прав етнічних меншин, як частини міжнародно-визначених прав людини, є значним фактором збереження справедливості, стабільності і демократії в суспільстві. Копенгагенський документ зафіксував також положення про те, що представники етнічних меншин мають право вільно виражати, зберігати і розвивати свою етнічну, культурну і релігійну ідентичність, розвиваючи власну культуру у всіх її аспектах, без будь- яких спроб бути асимільованими проти власної волі. Тут ведеться мова про такі основні права, як вільне користування рідною мовою; засновування та утримування власних освітніх, релігійних та культурних установ; налаштовування контактів як всередині країни, так й за її межами з громадянами інших держав, з якими вони мають спільне етнічне походження, спільну культурну u1089 спадщину чи віровизнання.Як регресивні явища засуджуються тоталітаризм, расизм і ненависть між етнічними групами, а також антисемітизм, ксенофобія чи дискримінація з будь-яких мотивів. Адже сааме такі дії породжують міжетнічні конфлікти, запобігають спілкуванню між етносами на основі поваги і взаєморозуміння. До речі, на зустрічі в Копенгагені і в документі впершее були визнані специфічні проблеми циган, у зв’язку з чим була висловлена необхідність рішучого зміцнення зусиль у боротьбі з проявами циганської та будь-якої іншої ксенофобії. У плані дослідження доцільно звернути увагу ще на один міжнародний документ – Рамкову конвенцію про захист національних меншин, прийняту у м. Страсбурзі 18 квітня 1995 р. Адже саме у Конвенції зазначено, що захист національних меншин є “навід’ємною частиною міжнародного захисту людини”, а також окреслено низку важливих принципів, а саме: свобода вирішувати вважатися чи не вважатися особою, щоналежить до національної меншини; рівність та заборона дискримінації осіб, які належать до національних меншин; можливість зберігати і розвивати свою культуру та зберігати свою самобутність; подолання расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості; необхідність створення атмосфери міжкуль-турного діалогу та важливість поглиблення взаємоповаги, взаєморозуміння і співробіт-ництва між усіма особами тощо. Серед міжнародних документів, які сприяють, з одного боку, забезпеченню прав національних меншин, з іншого, формуванню взаєморозумінню між представниками різних національних спільнот, утвердженню в світі терпимості і взаємоповаги, доцільно виділити Декларацію принципів толерантності, проголошену ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р[4].
Висновок: В даном у розділі, по - перш е, розкривається сутність, поняття “толерантність”, яке означає, насамперед,“поважання сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості”, “єдність у різноманітті”, “те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру” тощо. По-друге, визначається необхідність реалізації принципу толерантності як на державному рівні, так і через діяльність неурядових і неформальних організацій, виховних, освітніх та наукових закладів. По- третє, з метою піднесення громадської свідомості для звернення уваги на небезпеку, приховану в нетерпимості, протидіяння її проявам, сприяння формуванню психології
4. Декларація принципів толерантності. Схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО на 28 сесії в Парижі 16 листопада 1995 року // Шлях освіти. – 1999. – № 2. – С. 2-4.
РОЗДІЛ 4.
Проблеми Криму та шляхи їх вирішення.
На непростому шляху набуття незалежності та становлення державності України однією з найбільш гострих була проблема Криму. Вона відноситься до категорії тих проблем, які, як свідчить світовий досвід (події на Балканах та в державах колишнього Радянського Союзу), у випадку необачної соціальної та національної політики приводять до нестабільності, а в окремих регіонах – до війскових подій з тяжкими