іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком

України;

валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових

прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, зразки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції на території України можуть здійснюватися в різноманітних формах.

Серед цих форм, встановлених ч. 1 ст.392 ГК, зокрема, такі:

участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;

створення іноземних підприємств на території України. філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

придбання інших майнових прав;

інші форми, не заборонених законом.

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом.

5.1.2. Іноземне позикове інвестування являє собою регламентовані цивільним законодавством та іншими нормативно-правовими актами і засновані на угодах відносини, інвесторами в яких виступають юридичні особи (в тому числі фінансові установи), держави (їхні об’єднання), міжнародні фінансові організації. Зміст їх полягає у передачі інвестором реципієнту грошей та інших майнових цінностей на засадах зворотності, строковості, платній або на безоплатній основі для реалізації інвестиційних проектів (програм), повернення яких може бути забезпечено цивільно-правовими, а також специфічними майновими засобами у вигляді урядових гарантій; зміст їх також може полягати у відстроченні кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент за передані товари (виконані роботи, надані послуги) в рамках реалізації інвестиційних проектів (програм).

Обґрунтовано пропозицію щодо необхідності врегулювання відносин з

приводу іноземного інвестування, метою якого є досягнення суто соціального ефекту, нормами законодавства, що регулює договірні відносини у сфері некомерційної діяльності.

Визначено ознаки інвестиційного позикового кредитного договору:

стороною договору, яка є інвестором, може виступати як фінансова

установа, так і юридична особа, яка за своїм правовим статусом не є

такою;

предметом договору можуть бути як гроші, так і інше майно;

термін користування наданими коштами має становити не менше п’яти років;

способами забезпечення виконання договірних зобов’язань, окрім традиційних цивільно-правових, можуть бути і гарантії Кабінету Міністрів України.

При інвестуванні, яке здійснюється в підприємницькій формі, не можна

говорити про невизначеність прибутку – адже, у відповідних інвестиційних

угодах чітко визначається доля прибутку, яку має отримати інвестор-співзасновник або сторона договору про спільну інвестиційну діяльність. В

свою чергу, кредитним договором, який укладається з метою реалізації інвестиційного проекту передбачається сплата боргу після введення певного

об’єкта в експлуатацію і отримання прибутку від його функціонування – тому не можна говорити про відсутність зацікавленості кредитора в реалізації проекту. По-друге, недостатність надійних і дієвих гарантій повернення прибутку має місце при будь-якій формі вкладення коштів на підставі цивільно-правових договорів, тим більше – коштів іноземного походження. По-третє, при здійсненні прямого інвестування кошти передаються до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності, співзасновником якого є інвестор, тобто відбувається передача коштів підприємству, яке утворюється з метою здійснення певної підприємницької діяльності, і, власне, отримання прибутку (тобто для досягнення мети інвестування). Так, згідно зі статтею 12 Закону України “Про господарські товариства” товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. З іншого боку, в результаті кредитування, відбувається вкладення коштів в економіку держави, сторона якої їх отримує. У разі, якщо кредитні кошти надаються з метою реалізації певних інвестиційних проектів, борги, як обумовлено вище, повертаються позичальником після введення об’єкту в експлуатацію (наприклад, при проектному фінансуванні, яке, як відомо, характеризується підвищеним ризиком для кредитора). Ступінь контролю за діяльністю об’єктів інвестування безумовно різний при здійсненні інвестування в підприємницькій та позиковій формі, але і в останньому випадку він обов’язково присутній. Зокрема, мова йде про те, що іноземний кредитор має право визначити в кредитному договорі, яким передбачається надання коштів з метою будівництва, особу генерального підрядника, який виконує роботи на обумовлених об’єктах. Крім того, в деяких угодах передбачається спільна відповідальність кредитора та генерального підрядника за дотримання термінів введення об’єктів до експлуатації та якість

виконання проектних робіт, робіт з будівництва та реконструкції об’єктів, що

фіксується безпосередньо в будівельних контрактах. Така умова досить часто

зустрічається в інвестиційних договорах, що фактично відповідає