ЦКУ встановлює межі вінкації залежно від виду майна. Отже, гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Згідно із 49Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінними паперами на пред’явника можуть бути: облігації, казначейські зобов’язання, що емітуються як цінні папери на пред’явника, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати, сертифікати ФОНу.

Норми відповідних статей ЦКУ не містять прямої вказівки про випадки витребування майна від недобросовісного набувача. Тобто законодавець прямо визначає випадки, за яких майно не може бути витребуване ( 388 ЦКУ), чи зазначає майно, яке взагалі не може бути предметом віндикації ( ст.389 ЦКУ). У всіх інших випадках, коли майно перебуває у незаконного недобросовісного набувача, власник вправі вимагати повернення такого майна.

Порядок проведення розрахунків при витребуванні майна з чужого незаконного володіння визначено нормами ст.390 ЦКУ. Від недобросовісного набувача власник вправі вимагати передання усіх доходів (грошей, плодів, приплоду тощо), які такий набувач одержав чи навіть міг одержати за весь період володіння. Власник повинен обґрунтувати розмір одержаних доходів чи таких, які могли бути одержаними, відповідними доказами згідно з нормами ЦКУ.

Своєрідною гарантією інтересів добросовісного набувача є закріплення його права залишити собі здійснення поліпшення майна, якщо їх можливо відокремити без шкоди для майна. В іншому випадку володілець має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.

Якщо власнику заподіяна шкода в результаті володіння, то шкода підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому нормами глави 82 ЦКУ. В такому випадку необхідно встановити протиправність поведінки володільця, його вину у діянні шкоди, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

2.4. Співвідношення норм Цивільного та Господарського кодексів України

Аналіз останніх досліджень з проблеми співвідношення Цивільного і Господарського кодексів свідчить, що ця проблема викликає адекватний інтерес серед юридичної громадськості. Вона знайшла своє відображення у матеріалах республіканського науково-практичного семінару « Новий Цивільний та Господарський кодекси України і проблеми їх застосування», проведеного у квітні 2003 р. кафедрою цивільного права Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, у матеріалах круглого столу «Рекомендації по внесенню змін у законодавство у зв’язку з прийняттям Господарського і Цивільного кодексів України», проведеного у липні 2003 р..

На сьогодні можна виділити в основному два підходи цієї проблеми. Вчені-юристи – прибічники господарсько-правової концепції правового регулювання господарської діяльності, а також ті, хто враховує реальну ситуацію, що має місце у правовому регулюванні відносин в економіці у зв’язку з прийняттям названих кодексів, займають конструктивну позицію щодо цієї проблеми. У публікаціях останнього періоду звертається увага на необхідність цілеспрямованої діяльності із забезпечення реалізації положень нового Господарського кодексу, втілення їх у життя. [54;26] Розкриваються витоки і причини дублювань і неузгодженостей у текстах кодексів. [41;17-23] Аналізуються шляхи подолання неузгодженостей у цивільному і господарському законодавстві. [80;25-26] Вносяться і обґрунтовуються конкретні пропозиції щодо вдосконалення окремих норм названих кодексів. [65;8-11]

Разом з тим деякі автори обходять мовчанням Господарський кодекс, ігнорують його прийняття. Це має місце навіть тоді, коли вони, розглядаючи проблеми підприємництва і господарювання, посилаються при цьому на норми нового Цивільного кодексу і не згадують Господарський. [60;37-39]

З 1січня 2004 р. набрали чинності Цивільний і Господарські кодекси України,започаткувавши новий етап у регулюванні відносин власності в Україні. В новому Цивільному кодексі регулювання речових прав загалом і права власності, зокрема, зазнало істотних змін.

У ЦК повною мірою реалізовано концепцію регулювання відносин власності, закладену в Конституцію України. Конституцією і новим ЦК передбачено приватну власність;державну власність;власність територіальних громад села,селища, міста, тобто комунальну власність. У ЦК законодавець узагалі не застосовує такої категорії, як форма власності. Право власності на види законодавець класифікує за суб’єктивним принципом. Кодексом закріплено не принцип забезпечення рівності форм власності, а принцип забезпечення рівності різних суб’єктів права власності. Відповідно до ч.1 ст.318 ЦК суб’єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин,визначені ст..2 цього Кодексу: 1)фізичні особи - громадяни, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами, за винятками, встановлення законом; 2)юридичні особи - вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо; 3)суб’єкти публічного права - держава Україна, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо.

Господарський кодекс України щодо цього не змінює традиційний підхід і вживає таке поняття, як форма власності – один з критеріїв, за яким у ГК класифіковано підприємства, - основні форми господарювання. Цим Кодексом передбачено можливість існування таких форм власності: власність українського народу, державна, комунальна, колективна, приватна, змішана власність.

Порівнюючи види права власності, передбачені двома кодексами, виникає запитання щодо їхньої узгодженості між собою. Відповідно до ч.1 ст.325 Цивільного кодексу суб’єктами права приватної власності є фізичні і юридичні особи. Таким чином, Кодексом істотно змінено підхід розуміння і визначення права приватної власності. На відміну від Закону України» Про власність», яким передбачено, що суб’єктами права приватної власності в Україні є лише громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, ЦК остаточно визначено, що суб’єктами права приватної власності є не тільки фізичні, та юридичні особи. Ним визначено, що фізичні і юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком деяких видів майна, які за законом не можуть належати. Склад, кількість