Аналізуючи законодавство про юридичних осіб , що існувало до ухвалення ЦК, то можна виділити юридичних осіб - власників і юридичних осіб - не власників.

Розробники Цивільного кодексу відмовилися від поняття «право колективної власності», зважаючи, що колектив становить сукупність осіб, між якими можуть виникнути відносини спільної часткової власності або спільної сумісної власності, але ж ніяк не єдину цілісність, котра може виявити себе як суб’єкт права власності. Вони стверджують, що всі « господарські товариства, кооперативи, різні об’єднання – юридичні особи. Саме як юридичні особи вони можуть бути суб’єктами права власності».

Проте в ГК України відображено протилежну точку зору щодо цього питання, тому, що в ньому вжито поняття « колективна власність» і передбачено існування підприємств колективної форми власності. Зокрема, відповідно до ст.93 цього Кодексу підприємством колективної власності визначається кооперативне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Такими підприємствами є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Але існування кардинально протилежних підходів для вирішення питання про правовий статус майна юридичних осіб у цих основних законах є неприпустимим, оскільки така колізія веде до виникнення різного регулювання однакових відносин. Тому до Верховної Ради України внесено законопроект, спрямований на усунення цих розбіжностей вилученням з ГК норм, що стосуються колективної форми власності.

Господарським кодексом передбачено і «змішану форму власності». Зокрема поділяючи підприємства на види залежно від форм власності, Кодекс визначає такий вид як « підприємство, засноване на змішаній формі власності 9на базі об’єднання майна різних форм власності)». Ця норма також не узгоджується з ЦК, оскільки ним не передбачено можливості існування «змішаної форми власності»,а критерій, за яким виділено такий вид підприємництва більше стосується порядку створення такого підприємства, а не його форми власності. [41;17-23]

Щодо юридичних осіб - не власників то слід зазначити, що до цієї категорії було віднесено державні (в тому числі казенні) підприємства, комунальні підприємства і державні установи. Від імені та в інтересах держави, як уже зазначалося, право власності здійснюють органи державної влади. Але ні держава, ні органи державної влади не можуть виконувати повноваження власника ( в тому числі і використання державного майна для господарської діяльності) безпосередньо. Для цього уповноважені органи виконавчої влади утворюють державні підприємства і державні установи за якими закріплено майно відповідно на праві господарського відання і оперативного управління. Форми управління державним майном передбачено ст.37 і 39 Закону України «Про власність».

Цивільний кодекс України відмовляється від названих форм управління державним майном, зазнаючи, що майном юридичної особи (в тому числі підприємств, установ, організацій) є приватною власністю. Проте з установленням ЦК норми про те, що юридична особа виступає суб’єктом права приватної власності, і відмовою від права повного господарського відання та права оперативного управління виникла проблема щодо можливості реалізувати державою своє право власності. Крім того, якщо розглядати державне майно, закріплене за державними підприємствами, установами, організаціями, як майно, що належить їм на праві приватної власності, відсутні правові підстави для встановлення державними органами обмежень щодо розпорядження самими підприємствами цим майном (наприклад, обов’язкове погодження з органом, уповноваженим управляти державним майном, відчуження основних засобів підприємства, передання його майна в оренду).

На відміну від ЦК Господарським кодексом передбачено збереження інститутів права господарського відання і оперативного управління, зміст яких практично відображає норми законодавства, котре регулювало ці правові інститути до ухвалення ЦК. Доцільність їхнього існування очевидна і зумовлена потребою забезпечення існування і реалізації самої державної власності. Використання цих інститутів, на думку головного спеціаліста управління комерційного законодавства департаменту цивільного законодавства та підприємництва Міністерства юстиції України І. Даценка, не суперечить нормам ЦК,оскільки відповідно до ч.2 ст.395 цього Кодексу законом може бути встановлено інші речові права на чуже майно.

Статтею 134 ГК визначено, що право власності – основне речове право у сфері господарювання. При цьому суб’єкт господарювання, який займається господарською діяльністю на праві власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

На відміну від ЦК, яким було передбачено ці форми реалізації права власності лише для державної форми власності, ГК передбачено можливість і для суб’єктів інших форм власності використовувати такі форми. Так, за ст.22 ГК суб’єкти господарювання державного сектору економіки діють на праві господарського відання або праві оперативного управління. Такою ж особливістю характеризується і управління господарською діяльністю в комунальному секторі економіки (ст.24 ГК). Відповідно до ст.123 об?єднанню підприємств майна передається також цього учасниками в господарське відання або в оперативне управління за установчим договором чи рішенням про утворення об’єднання. За ч.5 ст.112 підприємство об’єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, проводячи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до цього Кодексу. Господарським кодексом для права господарського відання і права оперативного управління встановлено такий самий захист, як і для захисту права власності.

Новелою ГК у цій частині також є запровадження такого поняття, як право оперативного використання майна. За ст.138 ГК правом оперативного використання майна наділено відокремлені