підрозділи (структурні одиниці) господарської організації. Обсяг майнових правомочностей суб’єкта господарювання в межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить цей суб’єкт (відповідно до закону). Окрім юридичних осіб – власників і юридичних осіб – не власників можна виділити і юридичних осіб з невизначеним статусом. Насамперед, це стосується проблеми правового режиму державних акціонерних товариств, засновником яких виступає держава і 100 % акцій яких є державною власністю. Існує дві протилежні точки зору щодо визначення правового статусу майна цих товариств: 1) базується на розумінні таких товариств, як звичайних товариств, і полягає в поширені на них загального правила про те, що все майно, передане засновниками до статутного фонду товариства, є власністю цього товариства; 2) полягає в наданні таким товариством особливого статусу, сутність якого в збереженні за державою права власності на майно, передане до статутного фонду товариства. Відповідно до ЦК внесено зміни до розуміння об’єкта права власності. Зокрема, за ч.1 ст.191 підприємство трансформовано із суб’єкта цивільних правовідносин в об’єкт права. При цьому підприємство визнано особливим видом нерухомості – цілісним майновим комплексом, що є складною річчю і включає в себе всі види майна, призначені для діяльності. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі - продажу; застави, оренди, інших правочинів. На відміну від Цивільного Господарський кодекс залишає традиційний підхід до розуміння підприємства як суб’єкта господарювання. Підприємство за ст.62 ГК – це самостійний суб’єкт господарювання створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичної виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, ідентифікаційним кодом. [4;32]
Висновок розділу II
Отже, важливим елементом права власника на здійснення його права є право управління майном. Отже, змістом права власності як права на власну поведінку (права здійснення права власності) є: 1) право володіння майном; 2) право користування майном; 3) право управління майном; 4)право розпорядження майном. Відповідно до Цивільного кодексу України внесено зміни до розуміння об’єкта права власності. Зокрема ч.1 ст.191 підприємство трансформовано із суб’єкта цивільних правовідносин в об’єкт права. При цьому підприємство визнано особливим видом нерухомості – цілісним майновим комплексом, що є складною річчю і включає в себе всі види майна, призначені для діяльності. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу; застави, оренди, інших правочинів. На відміну від Цивільного Господарський кодекс залишає традиційний підхід до розуміння підприємства як суб’єкта господарювання. Підприємство за ст.62 Господарського кодексу України – це самостійний суб’єкт господарювання створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичної виробничої, науково-дослідної роботи, торговельної, іншої господарської діяльності.
Розділ III Право власності юридичних осіб
3.1. Загальні положення
Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід згадати, що у Цивільному Кодексі України зазначається, що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян, комунальної і державної власності (Ст.325, 326, 327). [2;102]
Щодо юридичних осіб як суб’єктів права приватної власності треба зробити таке уточнення. Згідно зі ст.81 ЦКУ юридичні особи залежно від порядку їхнього створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, які підписуються усіма учасниками (засновниками). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Відповідно юридичні особи публічного права не можуть розглядатися як суб’єкти права приватної власності.
Важливе значення для правового регулювання відносин приватної власності має законодавчо проголошений принцип ще у Законі України «Про власність» і відтворений у ст.325 ЦКУ: склад,кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. У положеннях ЦКУ послідовно втілено принцип рівності всіх суб’єктів, незалежно від форми власності. Зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, способи захисту права власності, встановлені безвідносно до форми власності.
Віднесення юридичних осіб до суб’єктів права приватної власності зумовлене розумінням суті приватної власності як власності не публічної (державної чи комунальної). За своїм характером приватна власність покликана забезпечувати приватні, корпоративні потреби та інтереси її суб’єктів, тоді як публічна форма власності є матеріальним підґрунтям для виконання загальносуспільних завдань і функцій на різних рівнях (місцевому, загальнодержавному).
Характеризуючи право власності юридичних осіб, зазначимо про певні особливості його набуття, здійснення та припинення залежно від конкретної організаційно-правової форми юридичної особи. Організаційно-правовими формами юридичних осіб є: товариства, установи та інші форми, встановлені законом (ст.83 ЦКУ).
Товариства за ЦКУ залежно від мети діяльності є підприємницькими та непідприємницькими; залежно від способу об’єднання – товариства, що є об’єднаннями майна або об’єднаннями осіб. ЦКУ закріпив загальний характер цивільної правоздатності юридичної особи, на відміну від спеціального її характеру за раніше чинним законодавством (ст.91 ЦКУ). Проте в цивільному обороті створюються та існують юридичні особи зі спеціальною чи виключною правоздатністю, враховуючи специфіку, сферу їхньої діяльності. Такими є фінансові установи, страховики, професійні учасники ринку цінних паперів тощо. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування» ст.60 територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах