Зміна акцентів у Законі України «Про місцеве самоврядування» і визнання саме за територіальною громадою права комунальної власності є правильною, з широкими демократичними перспективами. Лінія Закону утверджена у Конституції України. У ч. 2 ст.142 Конституції згадано поняття «комунальна власність» в контексті права на об’єднання територіальними громадами сіл, селищ, міст на договірних засадах об’єктів комунальної власності, а також коштів бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування( утримання ) комунальних підприємств, організацій і установ. У ст.143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Тобто, норми Основного Закону України опосередковано визначають, що суб’єктами права комунальної власності є територіальні громади, тоді як у ч.1 ст.60 Закону прямо зазначено, на яких правах територіальній громаді належать перелічені у нормі об’єкти (на праві комунальної власності).

Чітке законодавче розуміння територіальної громади як суб’єкта права має велике практичне значення. У пректі Закону України «Про право комунальної власності» комунальна власність визначається як публічна форма власності, право володіння, користування і розпорядження якою належить територіальним громадам села, селища, міста, району у місті (в особі місцевих рад відповідного рівня чи інших органів, створених чи уповноважених територіальними громадами). [21]

Територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним прживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. У згаданому пректі Закону територіальна громада визначається як мешканці ( жителі та громадяни територіальної громади), об’єднанні постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними алміністративно-територіальними одиницями, та в межах району в місті, а також добровільне об’єднання мешканців кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. У визначенні поняття « територіальна громада» в такий спосіб поєднуються як приватно-правові так і публічно-правові підходи. Як мешканців пропонується розглядати: громадян-осіб, які постійно проживають у громаді та є суб’єктами виборчого права та жителів – осіб, які проживають у громаді, але не мають виборчого права, діяльність яких частково або тимчасово пов’язані з громадою.

У науковій літературі висловлюють різні пропозиції щодо статусу територіальної громади: окремі автори вважають, що територіальна громада має статус юридичної особи, інші,- що такі територіальні утворення не можуть мати статусу юридичної особи. [64;69-71.,26;11] Висловлюються пропозиції про надання територіальній громаді статусу юридичної особи, про необхідність ведення реєстру територіальних громад в Україні. [25;69.,61;89] Такий підхід відображено і в проекті Закону України «Про територіальну громаду». [69] Ці пропозиції мають певний сенс з цивілістичних позицій. Адже суб’єкт права власності реалізує широкі повноваження щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Тому він має бути чітко визначений принаймі організаційно. Надання територіальній громаді статусу юридичної особи може мати місце певним чином конкретизувати відносини власності, оскільки суб’єкт визначений. З іншого боку, такі пропозиції не вирішують проблем правового статусу територіальної громади як власника. Адже в цілому територіальна громада, навіть будучи юридичною особою, теж мало «пристосований» суб’єкт для здійснення абсолютного за своїм характером права власності. Окрім цього породжується низка організаційних та фінансових проблем: розроблення статусу, реєстрація громади, ведення єдиного реєстру тощо. А хто ж буде органами територіальної громади як юридичної особи ? Очевидно, немає потреби у створенні якихось нових структур для представництва інтересів юридичної особи, якщо місцеві ради і так мають з огляду прямої вказівки закону діяти від імені та в інтересах територіальної громади. Отже, знову повернулися до вже закріпленого в законодавстві механізму.

Органи місцевого самоврядування (якими є ради) від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, а також виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичними та фізичними особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду ( ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування»). Які ж повноваження залишаються за територіальною громадою як суб’єктом права власності, якщо практично всі можливі варіанти