Коли організація вступає у сферу, врегульовану правом, вона повинна враховувати ті вимоги, котрі право їй ставить. До організацій, котрі мають намір вступити у сферу цивільного обороту, право ставить одну вимогу — бути (стати) юридич-ною особою. Це та єдина форма існування організації, яка робить можливою її участь у цивільних правовідносинах. Виз-наючи організацію юридичною особою, право не створює її, а лише констатує наявність у існуючої організації певних ознак, які роблять можливою її участь у цивільному обороті.

Юридична особа — це та "шкіра", яку мусить "вдягнути" організація, щоб стати учасником цивільних правовідносин. Юридична особа — це одна з форм існування організації у праві, але не єдина. Це явище принципово іншого характеру, ніж організація. Воно немислиме без права. Поза правом юри-дичних осіб не існує; навіть поняття таке б не виникло. Отже, юридична особа — це створіння права, таке саме абстрактне, як і все право. Це термін, за допомогою якого у праві позначають суб'єктів певного виду.

Те саме можна сказати про співвідношення термінів "люди-на" і "фізична особа".

Таким чином, поняття "організація" і "юридична особа" не тотожні. Організація — це реальне соціальне утворення. Юри-дична особа — це встановлена правом абстрактна форма існу-вання організації у цивільних правовідносинах. Юридична особа — це один із засобів, за допомогою якого законодавець регулює цивільні правовідносини, інструмент в руках нормотворця, такий самий як правочин, договір, відпо-відальність та інші. [38;51-52]

Для того, щоб з’ясувати сутність юридичної особи, потрібно проаналізувати ознаки цього суб’єкта права, роль, яку він виконує у цивільному обігу.

Частіше ознакою юридичної особи на-зивають організаційну єдність, визначаю-чи її як наявність у юридичної особи ста-лої внутрішньої структури (поділ на під-розділи, посади). Зазначають, що органі-заційна єдність юридичної особи виявля-ється насамперед у певній ієрархії, підпо-рядкованості органам управління (єдино-начальних або колегіальних), що склада-ють його структуру, і в чіткій регламента-ції відносин між його учасниками.

Н.Козлова у своїй монографії визначає організаційну єдність як незалежність існування юридичної особи від її заснов-ників (учасників).

На нашу думку, таке трактування цієї ознаки більш правильне. Крім того, гово-рячи про організаційну єдність як ознаку юридичної особи, вважаємо, що наголос слід робити на слові "єдність" - юридична особа виступає у обігу і відповідно сприй-мається іншими учасниками обігу як одне ціле, єдина особа. Організаційна структу-ра юридичної особи, ієрархія посад всере-дині неї інших учасників цивільного обігу не цікавить, для обігу головне - щоб діяв повноважний суб'єкт. Юридична особа в обігу - це єдиний суб'єкт, зі своєю волею, власними інтересами. Виступ юридичної особи як єдиного цілого забезпечується тим, що на чолі відповідного утворення перебувають наділені певною компетен-цією органи, які здійснюють внутрішнє управління юридичною особою і діють від її імені зовні.

Побічним підтвердженням цієї думки є рішення Конституційного Суду Ук-раїни, яким було визначено, що акціонер не має права подавати позови про визнан-ня недійсними (незаконними) правочинів (актів), що порушують права і інтереси то-вариства. При цьому Конституційний Суд виходив з того, що права і охоронювані за-коном інтереси самого акціонерного това-риства не тотожні простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів. Тобто акціонери є неналежними позивачами у таких спра-вах. Належним же позивачем є саме това-риство, йому слід самостійно користува-тися правом на судовий захист. [22]

Я. Шевченко взагалі не виділяє такої ознаки, як організаційна єдність, проте визначає таку ознаку, як "незалежність існування юридичної особи від учасників, що входять до її складу, при цьому вона (юридична особа. - І.В.) розглядається як особливе формування, яке веде самостійне й при тому безстрокове життя".

Другою ознакою юридичної особи на-зивають майнову відокремленість. Части-на науковців цю ознаку вважає головною при визначенні суті юридичної особи, її також трактують по-різному. Зокрема, С. Братусь, Є. Суханов вважа-ють, що майнова відокремленість юридич-ної особи передбачає наявність у неї певно-го майна на праві власності (або на праві господарського відання, оперативного уп-равління). Відсутність власного майна, на їх думку, виключає можливість самостій-ної участі у цивільному обігу, і тим са-мим - визнання суб'єктом цивільних пра-вовідносин.

Інші автори, визначаючи цю ознаку, роблять наголос саме на відокремленості майна юридичної особи від майна інших осіб. Зокрема, Н.Кузнєцова зазначає, що майно юридичної особи є від-окремленим, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації, по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади, по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів.

Юридична особа - єдиний власник на-лежного їй майна. Засновники (учасни-ки) юридичної особи мають на її майно лише зобов'язальні права, якщо йдеться про господарські товариства і кооперати-ви, або взагалі не мають майнових прав, якщо йдеться про громадські об'єднан-ня, релігійні організації, фонди тощо.

Саме відокремленість майна, на думку Я.Шевченко, має найвагоміше значення для засновників і завдяки цьому дося-гається обмеження їх майнової відпові-дальності розмірами паю, внесеного при створенні юридичної особи.

Такий підхід вважається більш пра-вильним. Юридична особа протягом пев-ного часу може взагалі не мати майна, як би широко його не трактували. Так, біль-шість некомерційних організацій на дру-гий день після створення не мають ні ре-чей, ні прав вимоги, ні тим більше зобов'я-зань. Уся майнова відокремленість таких юридичних осіб полягає у їх здатності у принципі володіти відокремленим май-ном.

Адже, як правильно зазначає І.Грешніков, майно потрібне для здійс-нення господарської діяльності, але для визнання