Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив - самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв’язки та інше. Це дає можливість успішно реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією в цілому.

Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є грошові та інші майнові внески кооперативних і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором.

Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять основні і оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшення чи зменшення обсягів діяльності. Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об’єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об’єднань, які створюються на засадах членства.

Обов’язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Член кооперативу має право на пай, тобто на частку в майні кооперативу у вартісному вираженні. Член кооперативу не є суб’єктом права власності на конкретне майно кооперативу чи на його частку, оскільки власником виступає кооператив як юридична особа.

В разі виходу з кооперативу пайовик має право вимагати повернення йому пайового внеску і сплати всіх кооперативних виплат, нарахованих на розмір паю. У деяких випадках пай може повертатися не тільки грішми, цінними паперами, а й натурою, майном на розмір паю. Термін та інші умови отримання паю встановлює статут кооперативу. Право власності членів кооперативу - фізичних осіб на пай - є спадковим (ст.25 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”). [17]

Відповідно до п.2 і 3 ст.21 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу направляються на здійснення основних цілей кооперативної системи.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення зношених основних фондів або для поповнення оборотних фондів і забезпечення коштів на розвиток виробництва.

В кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюються страхові та інші фонди. На рівні об’єднань кооперативів за рішенням повноважних органів управління відповідно до їх статутів, утворюються централізовані фонди.

Джерелом формування централізованих фондів є внески споживчих товариств, внески фондів спілок нижчого до фондів вищого рівня, а також доходи від власної діяльності та від діяльності створених спілками підприємств.

Зміст права кооперативної власності, як і будь-якого іншого права власності, становить перед усім тріада правомочностей: володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом (ст.86 Цивільного кодексу України). Право володіння передбачає закріплену в законі можливість фактичного утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування означає закріплену у законі можливість добувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження - це заснована на законі можливість визначати фактично та юридично долю майна - продати, передати у тимчасове користування іншим особам, переробити або просто знищити його. Розпорядження, як правило, здійснюється власником шляхом укладення угод: цивільно-правових договорів купівлі-продажу, підряду, поставки, майнового найму (оренди) тощо.

Оскільки суб’єктами права власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об’єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб’єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно Закону України “Про споживчу кооперацію” споживчі товариства, спілки використовують належне їм майно на цілі, передбачені у ст.1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Відповідно до ст.10 цього закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продане, передане, здане в оренду, надане в позику і безплатне тимчасове користування членами споживчих товариств державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

3.3. Право власності господарських об’єднань

З розвитком в Україні ринкової економіки господарські об’єднання виникають з метою об’єднання організаційних та майнових зусиль суб’єктів підприємництва для забезпечення (підвищення) ефективної діяльності. Вони створюються у результаті як поглинань, так і договірних форм з метою розширення інвестиційних можливостей юридичних осіб, які входять до господарського об’єднання, спрощення розрахунків між ними, диверсифікацій виробництва. Найважливіший принцип при створенні господарських об’єднань – досягнення максимальної ефективності виробництва (зниження витрат, підвищення обсягів випуску продукції, максимізація прибутку). [4;63-68]

Стаття 118 Цивільного кодексу України регулює правовий статус залежного господарського товариства, недосконалим видається відсутність у законодавстві правових наслідків встановлення такої залежності.

Заслуговує на увагу той факт, що глава 12 «Об?єднання підприємств» розділу 2-го Господарського кодексу України визначає порядок створення та організацію діяльності господарських об’єднань. Отже, назва цієї глави не відповідає її змісту, тобто