До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семінарів, організації паломницьких поїздок; освітньої, видавничої діяльності.

Слід звернути увагу на те, що об’єкти права власності релігійних організацій мають певні особливості. Перелік таких об’єктів закріплений в нормах законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст.18). Відповідно до даного закону у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Перелік об’єктів права власності не є вичерпним, тому релігійні організації можуть мати у власності й інше майно, необхідне для здійснення їх статутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна класифікувати за різними критеріями :

На рухоме і нерухоме;

Залежно від цільового призначення й інше майно;

Майно, яке відноситься до пам’яток історії та культури й інше майно.

Так, що стосується нерухомого майна, то воно може мати як культове, так і не культове призначення. До об’єктів культового призначення відносяться будівлі (церкви, костьоли, мечеті), тобто ті місця, які спеціально призначені для проведення богослужінь, здійснення різних релігійних обрядів.

До нерухомого майна, яке не має спеціального культурного призначення, можна віднести об’єкти виробничого, соціального, благодійного призначення,будівлі релігійних управлінь (центрів), будь-які складські приміщення.

Слід зазначити, що не всі об’єкти нерухомого майна, в тому числі культового призначення, можуть знаходитись у власності релігійних організацій. Відповідно до ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закону), «культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно відповідно до рішень обласних, місцевих держадміністрацій». [9] З аналізу даної норми не зрозуміло, яке саме майно, крі культових будівель, може безоплатно передаватися у користування чи у власність цих організацій. Крім того, чинне законодавство не містить установленої термінології щодо визначення такого майна єдиним терміном. Так, у ряді підзаконних актів, зокрема в указах Президента України «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій» від 21.03.2002 р. №279/2002 використовується термін «церковне майно»; «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 04.03.1992 р.№125/2003 вживається термін «культове майно». [18.,19]

Зважаючи на викладене, доцільно було б на законодавчому рівні, по-перше, визначити найбільш повний перелік такого майна, по-друге, використовувати позначення такого майна єдиним терміном, оскільки, з цивільно-правової точки зору, особливість такого об’єкта, як культове чи церковне майно, полягає в тому, що передача його у користування чи у власність релігійних організацій здійснюється безоплатно. До того ж, відповідно до ст.20 Закону, саме на майно культового призначення не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів. Що стосується визначення такого майна єдиним терміном, то можна запропонувати термін «майно релігійного призначення». Під майном релігійного призначення слід розуміти майно, яке має цільове призначення і тісно пов’язане з метою створення цих організацій, а саме із задоволенням релігійних потреб громадян сповідувати та поширювати віру.

Особливим правовим статусом наділяються такі об’єкти права власності релігійних організацій, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, тобто пам’ятки історії та культури. Відповідно до ч.3 ст.17 Закону «культові будівлі і майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням встановлених правил охорони і використання пам’яток історії та культури. Такі правила користування встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. №1805-III. [11.,64;92-94]

Релігійні організації, як і інші юридичні особи також можуть мати у власності певне майно. Відповідно до ст.7 Закону України від 23.04.1991р. «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

У власності організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Власність релігійних організацій формується внаслідок придбання або створення ними майна за рахунок власних коштів, за рахунок майна, пожертвуваного громадянами, організаціями, переданого державою, а також придбаного за іншими підставами, передбаченими законом (ст.18). Релігійним організаціям заборонено проводити примусове обкладання віруючих майновими зборами.

Релігійні організації у порядку встановленому чинним законодавством мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні), яким надаються права юридичної особи (ст.19).

У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту і чинного законодавства, а майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертаються його колишньому власнику. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів. При відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави (ст.20).

Висновок до розділу