Проте для виникнення юридичної осо-би не є достатнім лише наявність установ-чих документів. Погоджуємось з тверд-женням, що статус юридичної особи не є "внутрішньо" притаманним організаціям, для визнання за організацією статусу юридичної особи необхідна наявність волі законодавця. [23;139]

Насамперед роль держави полягає у за-конодавчому закріпленні організаційно-правових форм, яких можуть набувати юридичні особи. Так, Цивільний кодекс України (ст. 83) зазначає, що юридичні особи можуть створюватись у певній ор-ганізаційно-правовій формі, яка встанов-лена законом. На відміну від Цивільного кодексу Господарський кодекс залишає перелік видів організаційно-правових форм юридичних осіб відкритим. Проте вважаємо, що лише ті організації, які створені у передбаченій законом формі, можуть бути визнані юридичними особа-ми. Такий підхід перешкоджатиме появі серед учасників обігу незрозумілих, сум-нівних утворень.

Категорія юридичної особи - це кате-горія внутрішнього національного права кожної держави. Сама держава наділяє певне утворення правами юридичної осо-би, тобто сама держава визначає, чи бути тому чи іншому утворенню юридичною особою. На користь цієї тези можна навес-ти приклади повних товариств, які є юри-дичними особами за законодавством Ук-раїни, Росії і Франції і не визнаються та-кими у Німеччині, Англії, США і Швейца-рії.

Поява, функціонування і розвиток різ-них видів юридичних осіб визначається господарюючим у економіці типом госпо-дарського механізму, тобто системою уп-равління економічною діяльністю - рин-ковою, планово-централізованою, зміша-ною (перехідною). Залежно від цього роз-ширюється чи звужується коло юридич-них осіб, з'являються чи зникають ті чи інші їх різновиди. Так, у радянський пе-ріод структурні підрозділи главків, трес-тів, виробничих і науково-виробничих об'єднань діяли на правах юридичних осіб. Був час, коли українське законодавство визнавало юридичними особами організації орендарів, товариства покупців, навіть представників Президен-та України.

Проте роль держави полягає не лише у законодавчому закріпленні організацій-но-правових форм, яких можуть набувати юридичні особи, вона полягає також у ре-єстрації останніх. Державна реєстрація - це визнання державою організації як су-б'єкта права. Роль державної реєстрації, як вбачається, полягає у захисті інтересів учасників цивільних правовідносин, за-побіганні появі у цивільному обігу сумнів-них утворень, отже, зрештою, у контролі за дотриманням правопорядку.

Будучи суб'єктом цивільних правовід-носин, юридична особа повинна володіти правоздатністю і дієздатністю, якими від-повідно до ст. 80 ЦК вона і наділяється. Зміст правоздатності і дієздатності юри-дичних осіб розкривається у статтях 91 і 92 ЦК. За Цивільним кодексом України (ст. 91) юридична особа наділяється за-гальною (або універсальною) правоздат-ністю. Обмеження цивільної правоздат-ності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально пе-редбачених законом.

Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч. З ст. 91 ЦК, відповідно до якого здійс-нення нею окремих видів діяльності, пере-лік яких встановлюється законом, можли-ве лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільна дієздатність юридичної осо-би - це її здатність набувати власними діями цивільних прав і брати на себе ци-вільні обов'язки. Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої орга-ни, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх ут-ворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.

1.2. Становлення та розвиток юридичних осіб: історико-правовий аспект

Оцінка історичного значення римського права для сучасних правових систем відбувається, перш за все, на підставі аналізу його рецепції в сучасне право. Рецепція традиційно розглядається як відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в контексті загального процесу циклічних ренесансів. [63;127]

За допомогою рецензії було закладено підвалини сучасного законодавства багатьох( якщо не більшості) країн, у всякому разі тих, де законодавство створювалося за європейським типом. [78;56]

Питанням рецепції римського права присвячено чимало наукових праць таких фахівців, як Є.О.Харитонов, О.А.Підопригора, І.Б.Новицький, І.С.Перетерський, Д.В.Дождєв. Велике значення для розгляду рецепції норм римського права про юридичну особу в сучасне цивільне законодавство України має фундаментальне дослідження М.С.Суворова. [70;48] Однак, незважаючи на значущість вказаних досліджень, недостатньо уваги у працях вказаних фахівців приділялося питанням рецепції у сучасне цивільне законодавство саме норм про юридичну особу.

Формування поняття юридичної особи відносять до числа найважливіших здобутків римського права, хоча юридичні особи в Римі великого значення не мали. На цьому сходиться більшість дослідників римського права, але не всі Так, Н.Л.Дювернюа зазначає,що римське право не знало розподілу правоздатних суб’єктів на осіб фізичних і не фізичних(юридичних). Всі правоздатні суб’єкти охоплювалися одним поняттям – «особа»(persona). Римське право не містило терміна «юридична особа». Для позначення об’єднання осіб ( в сучасному розумінні – корпорації ) застосовувалися різні поняття – «colegia», «sodalitates» тощо. [38;52] Установа як різновид юридичної особи з?явилася у римському праві після визнання християнства офіційною релігією у Стародавньому Римі. Статус установ надавався спеціальним актом з боку держави лікарням, притулкам, а також церковним установам. Таким чином, римське право передбачало поділ юридичних осіб на корпорації (товариства ) та установи, вказана класифікація юридичних осіб збереглася у праві багатьох держав, у тому числі в Україні. Однак на цьому етапі розвитку юридичної особи визначальне значення все ж мала така організаційно – правова форма юридичної особи, як корпорація, оскільки римські корпорації