На ранніх етапах розвитку Римської держави такі об’єднання ще не можна вважати одним із видів юридичної особи. Незважаючи на те що римськими юристами визнавалася наявність членства вказаних об’єднань, майно таких колективів розглядалося по началах товариства, societas, то есть как имущество принадлижавшее каждому из его учасников в определенной доле. [58;115]

Визнання кожного з членів об’єднання власником майна не надавало стійкості майновим відносинам. У більш розвинутому господарському обігу з?явилася думка про визнання такого об’єднання самостійним учасником торговельних угод та власником майна, яке передається йому членами. Відтепер права та обов’язки почали виникати в об’єднання (корпорації )як у цілого тобто вони перестали бути правами та обов’язками окремих їх учасників. Майно корпорації також відокремилося від майна їх членів. Із цього приводу М.С.Суворов наголошував, що майно universitas не є майном її окремих членів у відповідних частках (prorate)як співвласників, а є майном особливої особи. Тому, наприклад, міські театри, ристалища тощо є власністю міста, а не окремих його городян, або загальна каса колегії не є власністю членів колегії. [70;48] Думка про майнову відокремленість корпорації стала підставою для розроблення ідеї про її самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Вони послідовно обстоювали положення про те, що вимоги корпорації не є вимогами її членів, так само, як її борги не є боргами її членів. Тобто істотною ознакою римської universitas була невідповідальність індивідів за борги спілки. [70;114] Ульпіан вважав, що «если имеется лолг в пользу совокупности, то это не является лолгом отдельным лицам, ибо долг совокупности – это не лолг отдельных лиц». [45; 367] Надалі було визнано,що юридичне існування корпорації не припиняється та не порушується виходом окремим членів зі складу об’єднання. Ульпіан у десятій книзі «Коментарів до етикету»писав : «В отношении декурионов (или других совокупностей) не имеет значения, все ли остаются (в составе совокупности) или только часть, или весь состав переменился». [44;367] Тобто можна визнати, що саме тоді був вироблений найважливіший принцип – існування корпорації незалежно від змін у складі її членів. Водночас, на думку римських юристів, у корпорації повинно бути не менше ніж три члени – tres faciunt collegiums». [58;118]

Загальновизнаною є точка зору про те, що ідея юридичної особи – корпорації як самостійного, наділеного відокремленим майном суб’єкта права, незалежного від осіб, що його складають, уперше з?явилася щодо муніципій. Це були міські общини, яких римська держава включала до свого складу і яким вона надавала можливість самоврядування та господарську самостійність. На думку О.А.Омельченка,це пов’язано з тим, що визначальним у тлумаченні сутності цієї категорії було врахування єдиної спрямованої волі під час здійснення юридичних дій. Причому конкретне юридичне « навантаження» повноважень і статусу юридичної особи визначалося її видом, багато в чому сформованим історично і найбільшою мірою пов’язаним з орієнтацією самоврядних одиниць. [60;131]

Хоча муніципії визнавалися суб’єктами публічного права, у майнових правовідносинах вони підкорялися приватному праву. Поступово їх майно було відокремлено та виділено у самостійну одиницю. Римська держава визнавала за муніципіями право захищати свої права у суді. Таке право реалізувалося за допомогою особливих представників(actors), яких призначали для кожної справи на підставі декрету муніципальної ради. При цьому actors ,або синдики, розглядалися як уповноважені спілки в цілому, а не окремих членів. Вони діяли від імені муніципії та на користь, а не в інтересах окремих осіб, які були членами общини. [70;48] За імператорських часів остаточно сформувалася концепція, що муніципія (міська община) – це суб’єкт права,який відрізняється від її членів (мешканців). Сучасне законодавство України зберегло за органами місцевого самоврядування статус юридичної особи. Стаття 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до законодавства України.

Із розвитком римського цивільного обігу настав час, коли об’єднання осіб(corpus universitas) стали вважати самостійною єдністю, що відрізняється від осіб, які її складають, та уподібнюються до такого суб’єкта права, як фізична особа. Із цього приводу Гай зазначав : «Civitas emim privatorum loco habentur» («общини расматриваются как частные лица»). [58;118] Тобто корпорації стали визнаватися суб’єктами права, аналогічними до таких суб’єктів, як фізичні особи. Певною мірою вказана ідея покладена в основу норми частини ! ст.91 Цивільного Кодексу України щодо цивільної правоздатності юридичної особи. В ній передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. На відміну від корпорацій для римських установ було характерним чітке визначення обсягу прав та обов’язків, які встановлювалися в момент створення установи.

Визнання корпорацій учасником правових відносин вимагало подальшого розвитку теоретичних поглядів, у тому числі поглядів щодо способів реалізації її правоздатності. Така реалізація здійснювалася за