Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. Зокрема ч.2 ст.81 ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права – одночасно з об’єднанням осіб чи без такого об’єднання – на товариства й установи; залежно від того , чи переслідується організацією як основна мета отримання прибутку – на підприємницькі й непідприємницькі. Виходячи з цього, на думку В.І.Борисової, законодавець України спробував створити на основі квінтесенції існуючих класифікацій юридичних осіб свою класифікацію. У самому загальному вигляді всі юридичні особи можуть бути представлені двома принципово відмінними один від одного групами: юридичні особи публічного і юридичні особи приватного права. Саме такий класичний поділ притаманний європейському цивільному праву.

Однак не всі науковці поділяють цю думку. Так, В.Гайворонський зазначає,що «не можна, безумовно, повністю погодитися з категоричними твердженням, що поділ юридичних осіб на публічні і приватні з точки зору цивільно-правових наслідків є безпідставним. Але, з іншого боку, важко не погодитися з тим, що вчені, які захищають поділ юридичних осіб на публічні й приватні, не знаходять переконливих доказів для обґрунтування доцільності й необхідності цього поділу з погляду цивільного права. У будь - якому разі немає ніяких підстав для відокремленої регламентації порядку створення, організаційно - правових форм, правового становища юридичних осіб приватного та публічного права. [34;90-91]

Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке. Оскільки ч. 3 ст.81 ЦК передбачає, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права. Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже в ч. І ст.81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:
а) такими, що являють собою об'єднання осіб;

б) такими, що являють собою об'єднання майна;

в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна.

Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реалізації прав і обов'язків тощо. [83]

Отже, публічна юридична особа-це організація, яка створена на основі адміністративно-правового акта, дозволена державою або має особливий статус, і діяльність якої має загально-соціальне значення. Приватні юридичні особи - це організації, що створюються на підставі правочину з метою задоволення потреб певного кола осіб.

Організаційно- правові форми приватних юридичних осіб: товариства і установи. Таке розмежування закріплено у ст.. 83 ЦК, яка іменує ці види юридичних осіб їх організаційно-правовими формами. Проте це не організаційно-правові форми , а їх групи, в межах яких існують різні види товариств та установ, як зазначає І.М. Кучеренко називаючи їх системоутворюючими організаційно-правовими формами. [51]

Відповідно до ч.2 ст.83 ЦК товариством э організація, створена шляхом об?єднання осіб( учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст.83 ЦК установою є організація, створена однією або кількома особами( засновниками),які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання(виділення)їх майна для досягнення мети, визначеної засновниками,за рахунок цього майна.

Поділ юридичних осіб на товариства(корпорації) і установи є одним з найдавніших; він відомий ще римському праву .В основу їх розмежування кладуть різні критерії. Узагальнений їх огляд наводить С.М.Братусь:

1) корпорації діють в інтересах своїх членів, установи в інтересах користувачів, які не є членами;

2) визначеність складу членів корпорації і невизначеність користувачів установи;

3) основою корпорації є люди, основою установи - цільове майно;

4) мета і зміст діяльності корпорації визначається спільною волею їх членів, а мета установи внесена ззовні, тому органом, який виробляє волю установи після її утворення,є призначена або засновником, або органами державної влади адміністрація.

Ф.К.Савін?ї класифікував юридичні особи, беручи за основу субстрат юридичних осіб, поділяв їх на корпорації: ті юридичні особи, субстратом яких є особи фізичні й установи, субстратом яких є майно, призначене для визначеної мети. Такий поділ був традиційним для європейського континентального права.

Відзначимо, що корпоративна форма юридичних осіб має свї особливості в країнах романо-германської і англо- саксонської системи права.

Поділ юридичних осіб на корпорації і установи проводиться в процесі створення майнової бази юридичної особи, зокрема за суб’єктним складом і за сферою діяльності.

За визначенням Т.В.Кашаніної, корпорацією є асоціація, союз осіб, відповідним чином організований колектив плюс об’єднання капіталів, створенні